62. Ернест

Завжди я повертався до свого часу, хотів лишити інструкції для Ернеста молодшого в нашому записнику. І тільки зараз зрозумів, що я не читав, що він відповів мені минулого разу. 

Тому пішов швидше до столу, дістав записник і відкрив його на останній сторінці.

"Кожного разу, коли повертаюсь, почуваюсь якоюсь фальшивкою. Агнес не кохає мене, вона в тебе закохана. І знаю, що ти будеш казати, що ми — одна людина. Але я — це ще не ти, як не крути. Я ще не став тобою. Мені складно через це. Дарма ти з нею зблизився. Бо коли ти зникнеш, скоріш за все, ми не зможемо з нею бути разом. Може, тобі більше не повертатись? Скажи мені, що робити і все." 

Я і раніше в сухих відповідях свого молодшого альтерего відчував якесь навдоволення, але це вперше він, тобто, я, написав це так прямо.

Виходило, я з минулого ревнував Агнес до самого себе з майбутнього, чи як? Дурня якась. 

І він був заради цього готовий навіть ризикнути життям Агнес? Я ж пояснював йому, що вона помре в майбутньому, якщо нічого не змінити.

"Не видумуй. Вона закохана в людину, а людина ми все одно одна. І я будуу повертатись, хочеш ти, чи ні. Це і моє тіло." 

Я зітхнув і закрив щоденник, сховаав його на місце в стіл. 

***

Вперше, коли прокинувся я так довго лежав і не міг поворушитись. Кров вже стала звичною штукою, я не дивувався, що її навколо мене дофіга. 

Я подумав, що, можливо, у мене лишилось мало часу.

Раніше я не давав собі думати про наслідки моїх повернень для мого тіла, але зараз розумів. що безслідно нічого не проходить. Але поки я не врятую Агнес, в лікарню я не піду, я так вирішив. 

Чомусь був впевнений, що мій мозок поступово перетворювався на кашу. І якщо я покажу його лікарям, мене запроторять в клініку.

А я не уявляв, як мені повертатись в часі під наглядом лікарів. Це буде виглядати як приступ і потім втрата свідомості на півдоби-добу. Мене напічкають ліками так, що я не зможу нічого робити. Та і телефон можуть забрати. 

Тож це не вихід.

Потерплю ще трохи, я майже розібрався з переслідувачем. 

Я повідомив Дену, що запізнюсь, тож одразу після душу, хоч я і виглядав дуже кепсько, я поїхав до Дикого, як і планував.

Коли прийшов до його офісу, височенної будівлі в центрі, зрозумів, що Дикий не якийсь середнячок, хай і косить під нього податками. Він так і лишився в сірій зоні, як в студентстві, без сумнівів.

Секретарка  на рецепції не дуже хотіла навіть повідомляти йому, що я прийшов. Але посвідчення копа все ж впевнило її. 

Я сказав, щоб вона повідомила Дикому моє імʼя. Вирішив, що це може допомогти впустити мене. 

— Але він всі ці дні нікого не приймає, — буркнула вона. — Тож те, що я йому про вас скажу, не значить, що він вас впустить. 

Я подумав, що те, що він так поводиться, може бути повʼязано зі смертю Агнес. Якщо це він… Я вбʼю його прямо тут. Я трохи стис кобуру пістолету на реміні.

Секретарка подзвонила Дикому і після пари коротких реплік з ним по телефону все ж провела мене до ліфту.

Коли двері ліфту відчинились на останньому поверсі, мене зустріла інша секретарка, і провела до дверей кабінету з написом "Гендиректор". 

Я трохи напружився, коли вона відчиняла двері:

— Максиме, він прийшов, — сказала дівчина. — Я його запускаю.

— Так, запускай, — почув знайомий голос.

Коли зайшов всередину, таки побачив Макса. Він став іншим. Бороду відпустив, мав загрозливий вигляд, як і раніше. І дуже, дуже бандитський. Рука на кобурі стислась сильніше.

Він виглядав дуже втомленим і невиспаним. Кола під очима нагадували те, що відбувалось зі мною. А серветки з кровʼю, викинуті до смітника…

Стоп… А що як я не один повертаюсь в часі? 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі! SQqh85TI Таємна донька