59 Агнес

Мені було дуже незручно, що так вийшло, і ще я злилася на себе, адже знала, як Ернест не любить Макса, от навіщо я його запросила, це був ніби якийсь миттєвий порив, пояснення якому я зараз не могла знайти…

— Ти мені нічого не казала ні про яку сумку, — Ернест зітхнув.  

— Мама подзвонила сьогодні вранці, а я знала, що ти зайнятий… Я думала, що сама піду і заберу її, Макс зустрівся мені випадково, — я похнюпилась, розуміючи, що ці виправдання звучать по-дитячому. 

— Може, він для тебе і тільки друг, але якщо ти будеш з ним проводити час наодинці, він може вирішити, що в нього є шанси, — сказав Ернест врешті-решт. 

— Я розумію, що була не права, вибач мене, Ернесте, — я відчула, що мені на очі навертаються сльози. 

— Ну не плач, чого ти, — він трохи розгубився і теж обійняв мене. — Не хочу, щоб ти плакала. 

— Я якась така дурепа, — зітхнула я. — Вже ж наступала на ті граблі, коли погодилася піти на бої… І все одно життя мене нічому не вчить…

— Ти не дурепа, ти просто дуже добра людина. І тобі, певно, шкода цього придурка, тобто, Макса, — він ледь насупився.

— Так, він розповідав, що його батьки відмовилися спілкуватися з ним. І він виглядав дуже самотнім…

— Зрозуміло, — Ернест погладив мене по волоссю. — Але ж він тобі точно не подобається, правда? 

— Звичайно, ні, ну, тобто, він не цікавить мене в романтичному плані, а як людина, мені здається, він хороший, — трохи знітившись, зізналась я. 

— Ну, як до людини я не буду ревнувати. Хоча мені здається сумнівним той факт, що він хороша людина. Ну, це твоє право вважати так, як ти думаєш, — сказав Ернест врешті-решт. — А де він зараз? Хоч не в тебе вдома? 

— Ні, він пішов, коли тебе побачив. Сказав, що йому дуже шкода, що ти так психонув…

— Щось мені сумнівно, що він прямо так сказав, — відповів Ернест. — Ну добре. Не переживай. Я ж не дитина. 

— Ти найкращий і найдобріший, — я чмокнула його в щоку. — Кохаю тебе… А що там з твоїм стеженням, вдалося щось побачити?

— На жаль, так, — Ернест зітхнув. — Той хлопець ходив відгадай до кого. Підказка — це викладач нашого універу. 

— Невже до Олександра Вікторовича? — мої брови поповзли догори від одного цього припущення. 

— І той передав йому якісь гроші, — додав Ернест. — І все це одразу після історії з поверненням машини. Що як він орендовував машину саме для нього? 

— Ти думаєш, це наш викладач стежив за нами? Але для чого йому це? — у мене просто не вкладалося таке в голові. 

— Бо ти йому сподобалась. Може, він сталкерив тебе. І твою подружку теж, але заради того, щоб виманити тебе, — припустив Ернест.

— Але ж я чітко йому сказала, що в мене є хлопець. Навіщо йому продовжувати це робити? Навколо стільки дівчат, котрі нерівно до нього дихають…

— Видно, його зачепила саме ти, — він зітхнув. — Але я не дам йому робити, що він хоче. Зловлю його на гарячому, якщо він продовжить. Тепер, коли ми знаємо, що це він, це буде простіше. 

 — Влаштуємо йому пастку? — запитала я, здогадавшись, що Ернест хотів сказати. 

— Так, — він кивнув. — Але ти не будеш з ним все одно взаємодіяти. Мені треба тільки записати, як він стежить за тобою. І тоді можна буде подати заяву в поліцію про переслідування.

 — Думаєш, він не зможе викрутитись? Придумає якусь причину, чому він це робить, і його відпустять…

— Навіть якщо його відпустять цього разу, це його має достатньо налякати, щоб він більше не робив подібного, — сказав  Ернест. — Бо він вже буде в підозрюваних. Якщо його знову побачать біля тебе, відвертітись вже не вийде.

 — Може й так, хочеться вірити, що він злякається поліції і відчепиться від мене, — я подумала про те, що можливий іще один варіант — Олександр Вікторович може захотіти мені помститися…. Але не сказала цього, зрештою, Ернест завжди поруч, я почуваюся в безпеці, коли він зі мною, і він не дасть нікому нашкодити мені…

— Я не дам йому до тебе наблизитись, — додав Ернест серйозно, обіймаючи мене міцніше. — Ніхто не нашкодить тобі, Агнес. Ніколи. Ні зараз, ні в майбутньому…

***

гортай далі, там продовження ------------>