58. Ернест

Сьогодні був останній день мого слідкування за тим  хлопцем. До сих пір я не побачив нічого цікавого. Сьогодні зранку він пішов з дому рано з якимись підручниками в сумці. Я побачив, що там, бо застібка в нього не працювала. 

Я прослідкував до місця, куди він прийшов, це виявився звичайний багатоквартирний будинок зовсім поруч з нашим будинком з Агнес.

Певно, він прийшов до репетитора, чи щось таке. В цьому не було нічого підозрілого. 

Я зітхнув і вирішив піти додому, може, поснідати нарешті. Цього хлопця нема сенсу в чомусь підозрювати. Хіба що хтось брав у нього машину. Можна буде спробувати якось розпитати його вже в універі.

Коли я повернувся, то вирішив одразу зайти до Агнес. Я смикнув ручку її квартири і та виявилась незамкнена. Треба буде нагадати їй, щоб замикалася, все ж, за нею хтось стежить.

Я вічдчув смачний аромат з кухні і усміхнувся. Певно, вона готувала нам сніданок. Все ж, Агнес найкраща дівчина на світі…

Але коли я відчинив двері кухні, то побачив, що за столом на моєму звичному місці замість мене сидить… Макс! Мій клятий ворог сидів на її кухні, а Агнес тримала його за руку. 

Мені стало дуже і дуже боляче. Я не очікував подібного, навіть припустити цього не міг. 

Я розвернувся і тупо побіг геть. Це було так по-дитячому, але я не міг дивитись на них. 

В квартиру не пішов, бо там би Агнес одразу знайшла мене, а мені не хотілось слухати її виправдання, якщо вони будуть.

А що як їх не буде? Що як вона зійшлась з Максом?

Я побіг, куди несли ноги, і опинився чомусь біля того будинку, куди зайшов Антон. Не знаю, навіщо я прийшов саме сюди, може, щоб відчувати, що я роблю хоч щось корисне? 

Я маю захистити Агнес, навіть якщо вона нічого до мене не відчуває. Це не має значення, я все одно повинен захистити її. 

Я сидів так десь ще годину, сумарно Антон провів в будинку вже півтори години. Якщо він ходив до репетитора, то десь зараз або максимум за півгодини він мав би вийти і піти ще кудись.

Я слідкуватиму за ним весь день, я маю це зробити. Безпека Агнес на першому місці, навіть якщо мені дуже боляче… 

Антон дійсно вийшов з підʼїзду, але не сам. Він  був з тим самим Олександром Вікторовичем, який тоді  був викладачем історії, а згодом стане політиком. Вони про щось розмовляли, потім викладач поплескав студента по плечу, дістав з кишені гроші і дав йому, а тоді сів до своєї автівки і поїхав. Антон задоволено перерахував купюри, сховав їх у кишеню і пішов у напрямку гуртожитку. 

Я здивувався, а потім в голові склалось два плюс два. Антон міг орендувати машину не для себе, а для цього психа, який клеївся до студенток. Я ж на нього першого і думав! Але він хитрий, раз найняв ще когось… 

Я пішов додому, думаючи, що тепер з цим робити. 

Але коли підійшов на сходовий майданчик, побачив Агнес, яка стояла і ніби чекала на мене.

Вона одразу підійшла до мене і зазирнула в очі. 

 — Ти образився? — запитала тихо.  

— То твій дім, ти маєш право проводити час, з ким хочеш, — я відвів погляд. Мені було дуже боляче. Але я не міг сваритись з Агнес, коли вона була в небезпеці.

 — Макс просто допоміг мені занести сумку з автостанції, і мені було незручно просто так його відправити, я пригостила його чаєм. Але це нічого не значить, — вона обійняла мене. — Я розумію, що це виглядало так, немов я спеціально почекала, коли тебе немає, і запросила Макса, але насправді все вийшло спонтанно. Я кохаю тільки тебе, а Макс для мене просто друг!

***

гортай далі, там продовження ------------>