Коли я побачила цю машину, відразу серце забилося швидше. Невже ми зараз дізнаємося, хто стежив за нами? Я стиснула руку Ернеста в своїй.
Машина зупинилась, через кілька секунд з неї вийшов водій і подзвонив у дзвінок на воротах. Коли він повернувся до нас обличчям, я прошепотіла:
— Я цього хлопця знаю, він навчається в нашому університеті! Здається, на історичному факультеті! Невже це він усе це витворяє?
— Якщо ти його знаєш, це точно не якийсь збіг, — кивнув Ернест. — Так, нам тут більше нічого робити. Значить, треба буде вивести його на чисту воду. Ти знаєш його імʼя? Чи треба буде пошукати в універі?
— Здається, його звуть Антон, а от прізвища я не знаю…
— Антон — це вже щось. Я зайду в бази історичного факультету і знайду всіх Антонів. Серед них має бути і цей, — відповів Ернест.
— А що ми потім зробимо, заявимо в поліцію? — поцікавилась я.
— Поки що у нас немає прямих доказів, що саме він — сталкер, — похитав головою Ернест. — Але ми їх дістанемо. Він точно спробує стежити за тобою знов, а я в цей момент буду стежити за ним і отримаю докази його неправомірних дій.
— Значить, ти хочеш стежити за ним, а це безпечно? Раптом він щось запідозрить?
— Не переживай, я впораюсь, Агнес, — Ернест погладив мене по волоссю. — Навряд студент історичного щось запідозрить. Не дарма я вчусь на копа, хай і кіберкопа, але теорію всю я знаю.
— Це добре, коли отримаєш докази, то йому вже не відкрутитися, — я усміхнулась. — А то вирішив лякати дівчат, немає чим йому більше займатися!
— Так, — Ернест кивнув. — Він буде притягнутий до відповідальності. Я зберу докази правильно, і ми заявимо на нього в поліцію.
— Тоді зараз нам уже немає чого робити, можемо їхати додому?
— Так, — погодився Ернест. — Поїдемо додому, тобі треба відпочити нормально, поки вихідний, а то і вночі не спала, і цей ранній підйом. Але вийдемо вже коли він поїде…
***
Ернест стежив за тим Антоном два дні, але безрезультатно. Він нічого підозрілого не робив ідо нас навіть не наближався.
— Може, ми переплутали номери? — розмірковувала я. — І це зовсім інша машина?
— Ні, це точно вона. Марка, колір, номери — все співпало. Не може бути, щоб ми щось наплутали, — він похитав головою. — Ми просто щось упускаємо. Якусь важливу деталь. Але я впевнений, ми її знайдемо, це моє чуття, як детектива.
— А раптом він щось запідозрив, тому й зачаївся?
— Так, це можливо, — кивнув Ернест. — Може, те, що ми з тобою весь час окремо, його відлякнуло. Змусило щось підозрювати.
— Що ж робити, як приспати його пильність? А може прямо підійти і запитати, чому він стежив за нами з Катею? Можливо, він розгубиться і видасть себе, — запропонувала я.
— Давай я постежу за ним ще день-другий. Може, він просто хоче поміняти машину. А тут ще й вихідні. І він тільки здав одну. Якщо нічого цікавого не знайдемо, піду прямо до нього і спробую спровокувати на відвертість і прокол. — запропонував Ернест.
— Добре, — я кивнула. — Тоді так і зробимо…
***
Вранці до мене зателефонувала мама.
— Доню, ми там тобі продуктів передали, з автобусом, він прибуває о дев’ятій, забереш сумку у водія, — сказала вона.
— Дякую, сподіваюся, вона не дуже важка? — я усміхнулась.
— Ой… Ну, така собі… Але я ж донесла! Донесеш. Чи попроси якогось хлопця допомогти. Наприклад, свого сусіда. Я так зрозуміла, він же подобається тобі?
— Так, попрошу, — сказала я, подумавши, що Ернест слідкує за Антоном, не хотілося його відривати, бо, за законом підлості, ми могли пропустити щось важливе. Ну, заберу сама, від автостанції до нашого будинку не так і далеко… — Добре, мамо, я розберуся, не хвилюйся…
***
Але коли водій дістав з багажника сумку і я підняла її, то зрозуміла, що донести її буде не дуже просто. Ну, може, буду перепочивати, і так потихеньку дійду. Зітхаючи через те, що мені було простіше купити продукти тут, але батьки завжди вважали, що своє, домашнє, краще, я підняла сумку і понесла її. Та пройшовши метрів п’ятдесят, вже втомилася і стала перепочити.
І раптом почула позаду себе, як хтось гукає мене на ім’я. Озирнувшись, побачила Макса…
***
гортай далі, там продовження ------------>