55 Ернест 

Коли відірвався від її губ, дівчата вже мовчали і лише перезирались. 

— Оце так! Не очікувала, що Ернест такий пристрасний! — заявила Аліна, ще одна подружка дівчат, яка була тут. 

 — Так, мені з ним пощастило,  — з гордістю відповіла Агнес. 

— Добре, не буду вам заважати, — сказав я. — Я взагалі чого прийшов… Хотів повідомити, що знайшов власника авто. Але він здає авто в оренду і чекає на продаж. Так як обʼява на "Сландо" активна, скоріш за все машину він не продав. Тож це був або він, або той, кому він її дав в оренду. 

 — Хм, і як нам вияснити, чи це був він чи ні… Якщо він, то звісно, правду нам не скаже, — замислилась Катя. 

— Завтра я подзвоню тому чоловікові з самого ранку і спитаю, чи можна оглянути машину прямо зараз. Навряд той переслідувач, якщо це інша людина, встиг би віддати машину назад, якщо це була оренда. Тоді власник скаже, що машини зараз у нього немає. Якщо це був власник, то машина у нього…. 

— І що ти будеш робити, якщо машина не у власника? — запитала Катя.

— Можна буде простежити за власником, тут є навіть адреса для перегляду машини, — сказав я. — Я зможу побачити, хто віддасть машину назад, але треба буде поїхати туди прямо зранку. Може, навіть до того, як дзвонитиму. 

 — Це гарна ідея, — кивнула Агнес. — Можна поїхати удвох. 

— Ти впевнена, що хочеш поїхати? — запитав я її. — Я поїду десь о шостій, про всяк випадок, щоб точно не пропустити того орендатора. 

 — Так, хочу, — сказала вона. — Мені не терпиться дізнатися, хто досаджає нам із Катею. 

— Тоді я піду спати, а зранку розбуджу тебе, — сказав я. — Розважайтесь поки що. 

— Добре, зараз я дам тобі постіль, — Катя пішла у свою кімнату, а тоді винесла постільну білизну, подушку і ковдру й застелила постіль на дивані. 

Я чмокнув Агнес в губи і ліг на диван…

***

Наступного ранку я тихенько почав будити Агнес, яка спала на ліжку скраєчку. Я торкнувся її плеча:

— Агнес, не передумала, їдеш зі мною? — запитав тихо, коли вона розплющила очі. — Чи ще поспиш? 

 — Авжеж, не передумала, — тихо сказала вона. — Зараз, я швидко…

***

Ми вийшли з будинку рано, ще о шостій з копійками. На вулиці було прохолодно, Агнес була такою сонною і милою, що це викликало в мене усмішку. Ми пройшли до зупинки. Чоловік жив не дуже далеко звідси, тут якраз їхала пряма маршрутка. Я сподівався, що ми доберемось швидко, власне, так і сталось, бо заторів ще не було, машин на дорозі було зовсім мало. 

Чоловік жив у приватному будинку прямо під пагорбом, на якому починалась лісиста місцевість. 

З пагорбу нам би було погано видно орендатора, тож ми вирішили сховатися в дещо занедбаній будівлі навпроти. Певно, тут колись була чиясь дача, але зараз за нею ніхто не доглядав.

— Це практично втручання в чужу територію, правопорушення, — зауважив я. — Впевнена, що треба залишатись зі мною прямо тут? Просто звідси буде найкращий вид, я зможу розгледіти і можливо навіть сфотографувати того чоловіка, який орендував машину.

 — Я не боюся, — вона взяла мене за руку.  — Ходімо швидше… 

— Добре, — я кивнув. — Зараз я перелізу паркан і відкрию тобі зсередини хвіртку, почекай…

Я переліз через паркан і швидко відкчинив хвіртку для Агнес. Вона зайшла всередину і ми зачинили хвіртку назад.

— Треба пошукати шпарини в цьому старому паркані, звідки добре буде видно хвіртку того будинку навпроти, — пояснив я. — Десь в цьому районі, — я вказав на відрізок паркану. — А якщо шпарини не буде, я його зроблю сам. 

 — Ніколи раніше не думала, що ти справжній детектив, — усміхнулась Агнес. — Скільки такого знаєш…

— Ну, мене цікавить ця сфера, — сказав я. — Може, таки треба перекваліфікуватися… Хоча, в кібербезпеці теж цікаво. Це теж в якомусь сенсі "детективна" професія.

Ми посиділи так деякий час, я вже бачив, що Агнес трохи втомилась, коли нарешті ми побачили те саме авто, яке підʼїжджало до воріт…

***

гортай далі, там продовження ------------>