54. Ернест

Я дуже перелякався, коли мені подзвонила Агнес. Подумав, що треба певно поставити в її телефон відстеження геопозиції. Але якщо я попрошу подібне, вона може подумати, що я хочу контролювати її… Певно, вона відмовиться. Але все одно треба запитати.

Я пішов до щитків і побачив, що хтось просто відключив квартиру. Не обрізав щось, а саме відключив фази. Зробив вигляд, що вибило пробки. 

Ну, навряд їх саме вибило.

Я повключав все назад і повернувся до дівчат. 

— Хтось дійсно грався з щитком скоріш за все, — повідомив їм я.

 — Як ти думаєш, нам варто заявити в поліцію? — запитала Катя. — Чи, поки нікого не вбили, вони не будуть нічого робити?

— Думаю, заявити не завадить. Тим паче, я сфотографував ту машину. Але не знаю, наскільки вони допоможуть. Я спробую дізнатись власника машини, що відʼїжджала, як і казав. Можна буде перевірити, чи вона належить комусь з цього дому. Якщо ні — то девʼяносто відсотків, що це той тип. 

 — Тоді я завтра поговорю з дільничним інспектором, це ж його робота, думаю, він мене не відправить куди подалі, — розмірковувала Катя. — Скажу, що мене переслідують… Хоча, Агнес, а раптом це тебе переслідують, а не мене? Ми ж завжди разом ходимо… У тебе немає ніяких таємних шанувальників?

Я напружився. Дійсно, це могли полювати саме за Агнес.

— Це можливо, — погодився я. 

 — Та навряд, кому за мною стежити, — Агнес знизала плечима. — До того ж, я ніби не помічала ніякого стеження тоді, коли була сама…

— Все одно тобі теж треба бути обережною, — сказав я серйозно. — Добре, замикайте двері і можете далі займатись своїми жіночими штучками. Я піду на кухню, якщо у тебе, Катю, є ноут, можеш мені його позичити на пару годин? 

— Так, авжеж, зараз принесу, — вона пішла до своєї спальні і за хвилину повернулася з ноутбуком, — Користуйся на здоров’я! Ми можемо лягти в моїй спальні, а ти в вітальні на дивані, якщо захочеш спати, кажи, я постелю…

— Добре, домовились, — я усміхнувся і забрав ноут. — Розважайтесь, дівчата. Якщо побачите ще щось дивне — кличте…

***

Технології зараз були не ті і бази ще були не ті… Через це я витратив більше часу, ніж думав, на пошук машини. Хоча, бази було зламати дуже легко, на диво. Знову ж таки через те, що всі ці застарілі схеми захисту були для мене надто простими.

Але я знайшов машину не там, де шукав від початку. А на довбаному "Сландо" яке зараз взагалі "ОЛХ" в нашому часі. Машина висіла на продажі. 

Цікаво… Значить, то або власник, або він комусь встиг продати машину?

Я вирішив, що треба буде подзвонити і поцікавитись в нього.

Я вийшов з кухні і побачив, що дівчата сидять на ліжку і грають в карти. Вони весело сміялися, коментуючи гру.  Як я зрозумів, та, хто програла, мала виконати бажання переможниці. 

— Агнес, ти залишилась в дурнях! — заявила Катя і кинула дві шістки. Карти лишались тільки у Агнес. 

 — От, мені завжди не щастить, — Агнес зітхнула, хоча її очі сміялись. — Що ж, загадуйте бажання…

— Нууу… — дівчата лукаво перезирнулись. — Поцілуй Ернеста при нас! І щоб цілувались, поки ми не дорахуємо до десяти!

Я поглянув на Агнес. Розумів, що їй може бути незручно робити подібне перед усіма.

— Дівчата, якось це нечесно, — я усміхнувся. — Я ж в гру не граю. А ви мене хочете задіяти.

 — Ну й поцілую, — раптом сказала Агнес, вона підійшла до мене, обійняла за шию і наблизила своє обличчя до мого. — Я тебе кохаю, — сказала вона лише самими губами, а потім поцілувала мене. 

Дівчата почали рахувати до десяти, хоча я чув їх тільки краєм вуха. Сам заплющив очі і обійняв Агнес. Я дуже сильно кохав її, ніколи нікого після неї не кохав. І тепер вже не збирався кохати. 

***

гортай далі, там продовження ------------>