53. Агнес

Я відчула, як по спині ніби морозом сипнуло. 

— Вхідні двері замкнені? — запитала пошепки. І тут же, не чекаючи відповіді, побігла перевіряти. 

Двері виявилися незамкненими. Капець, а якби ми не побачили того мужика під вікном, адже Катя чисто випадково визирнула. Він би міг уже увірватися сюди…

Я швидко тремтячими пальцями повернула ключ в замку і накинула ланцюжок. І одразу відчула себе трохи спокійніше. 

Повернулася в кімнату, де дівчата якраз обговорювали, чи варто телефонувати в поліцію, чи поліцейські нас пошлють, якщо ми станемо говорити, що у нас згасло світло, а під вікном хтось стоїть. Подумають, що це дівчатам щось ввижається, або що ми взагалі жартуємо. 

— Може, треба набрати когось з хлопців? Щоб приїхали сюди і побули з нами про всяк випадок? — запитала Карина, одна з дівчат. — Але це має бути хтось надійний. Ну, саме чийсь хлопець. А у мене хлопця нема, тільки залицяльники… Їх кликати явно недоречно в такій ситуації.

 — Можна покликати хлопця Агнес, Ернеста, — запропонувала Катя.  — Він наче надійний. 

 — Так, я можу його набрати, думаю, він не відмовиться приїхати, — сказала я. 

— Тоді подзвони йому прямо зараз… Все ж, якось серце не на місці через того мужика… — відповіла Катя. 

 — Добре, — кивнула я і дістала телефон. Номер Ернеста був у мене на швидкому виклику, і незабаром я почула в слухавці його трохи здивований голос. 

— Алло, Ернесте, привіт. Ти не міг би приїхати сюди, до Каті? Тут світло згасло, і під вікном стоїть якийсь підозрілий тип…

— Привіт, авжеж, я зараз викличу таксі. Буду дуже швидко, — сказав він. — Тільки нікому не відчиняйте двері, добре? 

 — Так, ми вже замкнулися на всі замки, ти зателефонуєш, як будеш тут, і тоді ми відкриємо, добре?

— Пришли мені адресу, підʼїзд і всі деталі в повідомленні…

***

Чекати й справді довелося недовго. Десь за півгодини пролунав телефонний дзвінок, і я побачила, що це Ернест. 

 — Ура, він приїхав! — вигукнула я і побігла до дверей. 

Відчинивши їх, кинулась Ернесту на шию.

— Дякую, що приїхав, а то ми так перелякалися! 

— Ви в порядку? — він обійняв мене. — Коли виходив з таксі, бачив, як якась машина одразу відʼїхала від будинку. Я її сфоткав. Правда, якість фото на моєму мобільнику дуже сумнівна, але… Я сфоткав номери. Може, той мужик поїхав на тій машині. Хоча не факт. Але зараз же ніч, мало хто їздить звідси. 

— Знаєш, я пригадала, що коли Катя ночувала у мене, то я бачила під під’їздом якогось чоловіка, було темно і я не бачила, хто це, лише сигарета його видала… А потім він сів і поїхав. Та я подумала, що може то хтось із жителів будинку чи їхніх гостей… Тепер же якось всі збіги здаються підозрілими…

— Так, це дивний збіг, — погодився Ернест. — Я спробую дізнатись, чия це машина. 

 — А як ти дізнаєшся? — здивувалась я.  — Хіба ті всі бази даних з номерами є у відкритому доступі?

— Ну, ні, — він похитав головою. — Але ж я айтішник, не забувай. У мене свої методи. 

— Ти прямо як якийсь поліцейський! — усміхнулась Катя. — Добре, що Агнес тебе покликала, мені тепер набагато спокійніше.

 — А світла лише в нас немає, чи в інших квартирах будинку теж? — запитала я в Ернеста. — Ти не звернув уваги? Може, це запобіжники вибило, чи щось таке? Бо в будинку навпроти всі вікна світяться…

— Світла тільки у вас, — здивувався він. — Давайте я піду погляну на щитки. Залишайтесь в квартирі, вони мають бути на поверсі. 

 — Добре, ми поки чаю зробимо, — сказала Катя. — Треба й вечерю підігріти, погодувати нашого рятівника…

***
 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!