45. Агнес

Коли Катя увійшла до моєї квартири, вона тут же підійшла до вікна і виглянула у двір.

— Що там, не бачиш тієї машини? — запитала я. 

— Ні, ніби не бачу, — вона, здається, видихнула з полегшенням. 

— Тоді добре, влаштуємо дівочі посиденьки, — я повела її на кухню. — Приготуємо разом вечерю і подивимось якесь кіно…

Коли ми вже лягали спати, Катя запитала:

 — Ти справді вирішила поговорити з Андрієм Віталійовичем і сказати йому, що зустрічаєшся з Ернестом?

 — Якщо він попросить мене знову залишитися після пар, скажу, — кивнула я. — Ну, а якщо не попросить,то звичайно, я не буду сама йому починати розповідати про деталі свого особистого життя…

 — Не боїшся, що він може знизити тобі оцінку, чи “завалить” на іспиті?

 — Якщо “завалить”, буду перескладати, — відповіла я. — Може, ті дівчата, які бояться за свої оцінки і тому не відстоюють свої особисті кордони, теж трохи винні в тому, що деякі викладачі так себе поводять? Зрештою, я не збираюся підігравати йому. Свої оцінки я хочу заробити знаннями, а не фліртом з викладачем! 

— Ну, це все тому що в тебе є Ернест. Якби не було, я впевнена, ти б теж запала на Андрія Віталійовича. 

 — Хтозна, — я знизала плечима. — Я не можу сказати напевне.  Зараз я точно  не запала на нього, тож і прикидатися не хочу…

Я вирішила написати Ернесту і побажати йому на добраніч. 

Взяла телефон і швидко набрала:

“Вже скучила за тобою. Добраніч, до завтра! Цілую!”

"Я теж скучив. У вас все добре? Якщо що, дзвони мені хоч серед ночі, я поруч." 

“Так, вже лягаємо спати, все спокійно…”

Я чула, що Катя вже дихає спокійно і розмірено, а самій мені щось не спалось. Вирішила піти на кухню випити води. В кухню якраз падало світло від вуличного ліхтаря, тож можна було навіть не вмикати світло, я дійшла до холодильника, взяла пляшку мінералки, а потім чомусь підійшла до вікна і визирнула назовні. Під під’їздом було припарковано кілька автомобілів, нічого дивного, деякі мешканці будинку залишали тут машини на ніч, не заганяючи в гараж. Я вже збиралася повертатися назад до спальні, як раптом побачила, як біля однієї автівки щось блиснуло, якийсь вогник. Там хтось стояв і курив.  Чому ця людина не йде до будинку, адже вже пізно… Може, гуляє з собакою?

Я побачила, як вогник прокреслив лінію в повітрі і згас — той, хто курив, викинув цигарку. Потім в авто загорілися фари, і вона від’їхала від під’їзду. Шкода, що була ніч, і я не роздивилася ні її кольору, ні номерів, бо якраз у тому місці, де вона стояла, було темно, світло ліхтаря туди не діставало…

Я поглянула на годинник — було пів на першу ночі…

***

Наступного ранку цей випадок здався мені неважливим. Ну, може чоловік був у когось в гостях, засидівся допізна, тому поїхав додому в такий час. З чого я взяла, що то був саме той тип, який стежив за Катею? Може, взагалі за нею ніхто не стежив… Як кажуть, у страху очі великі…

Я вийшла на балкон, як тільки зробила собі каву. Катя ще хлюпалась у ванній, вона була великою любителькою водних процедур.

Ернест уже стояв там і ніби чекав на мене. 

 — Доброго ранку, — усміхнулась я. 

Мимоволі погляд упав на те місце, де вчора стояла машина невідомого курця. Зараз там було порожньо. 

— Привіт. Що ти там виглядаєш? — він, схоже, простежив мій погляд. 

 — Так, нічого особливого… Давай увечері сходимо кудись разом, чи ти зайнятий?

— Давай сходимо, — погодився Ернест. — Що там твоя подружка? Стеження не підтвердилось? 

 — Здається, не підтвердилось. А може, в неї з’явився таємний шанувальник, — я усміхнулась. — Це ж не обов’язково має бути якийсь маніяк, правда?

— Авжеж, не обовʼязково маніяк, — кивнув Ернест. — Але стеження, це все одно ненормально.

— Ну. якщо це буде продовжуватися, я вмовлю її звернутись у міліцію, — сказала я. 

— Так, це правильно, — погодився він. — І хай не ходить сама по вечорах. 

В цю мить телефон Ернеста завібрував. Він дістав його з кишені, поглянув на екран і ледь насупився…