44. Ернест

#теперішнє

Анна, та сама колишня студентка, до якої я додзвонився, не захотіла зустрічатись у відділку, попросила про зустріч на нейтральній території. Я бачив, що вона була дещо тривожною і чутливою щодо цієї теми, а це означало, що скоріш за все я рухався в правильному напрямку.

Я прийшов на зустріч і побачив молоду доглянуту жінку з фото. Виглядала вона добре, хоча в погляді була тривога, коли вона побачила мене. 

— Добрий день, я Ернест, ми говорили по телефону, — я сів за столик навпроти неї.

Ми перекинулись парою загальних фраз, потім офіціант одразу прийняв у нас замовлення, а вже коли він відійшов я знову підняв ту тему, про яку говорив по телефону.

— Отже, Анно, ви обіцяли розповісти мені те, що знаєте. Я розумію, це може бути неприємно і важко, але якщо ми хочемо, щоб зловмисник поніс покарання, то вам треба набратись мужності і розказати мені все, — я зазирнув їй в очі.

 — Ну… Андрій Віталійович постійно просив мене залишатися після пар, я була старостою, тож він давав завдання допомогти перевірити контрольні,  підготувати якийсь наочний матеріал, — почала вона. — Але спершу він поводився нормально, тобто ми лише розмовляли, не було нічого такого… А потім він ніби ненавмисне став то класти мені руку на плече, то сідати надто близько, так що наші коліна торкалися… Але знову ж таки це було так ніби ненавмисно, він нічого такого не говорив, не пропонував…

Мене аж пересмикнуло. Агнес він теж заставляв залишатись після пар "допомагати". Хотілось прибити гада вже зараз, хоч я ще і не був впевнений, що саме він — той переслідувач.

— Тоді, значить, не було "нічого такого"? Але ви все ж писали під тим постом, — нагадав я. — Тільки за ці натяки писали? Більше він нічого не робив? Не бійтесь, я гарантую вам безпеку.

 — В мене був хлопець, і він дуже ревнував мене, — сказала Анна, нервово зминаючи в руці серветку. — Ми навіть посварилися через те, що Андрій Віталійович постійно просить мене залишитися з ним наодинці….

Це теж було мені знайоме. Я дуже ревнував Агнес… Я кивнув, показуючи, що я слухаю, щоб вона продовжувала розповідь.

 — І от одного разу, коли викладач знову попросив мене допомогти, я сказала, що не можу, вибачилась і стала пояснювати все про хлопця, що він важливий мені… І тоді він сказав: “Нащо тобі такий хлопець, який тобі не довіряє, ти не будеш з ним щаслива.” Я зовсім розгубилася. А він запропонував мені зустрічатися. Сказав, що закохався в мене, просто не знав, як про це сказати… Все ж він старший за мене, і він сумнівався, що його керівництво це схвалить… Але тепер він не міг уже приховувати свої почуття… Я розгубилася ще більше, бо не кохалда його, я кохала свого хлопця… Правда, ми потім з ним розійшлися, і його ревнощі зіграли в цьому не останню роль… Коротше, я сказала Андрію Віталійовичу, що не кохаю його. Він відповів, що все розуміє і більше не буде наполягати. Але я потім перескладала в нього іспити по п’ять разів, він постійно придирався до мене… А просив залишатися і допомагати йому іншу дівчину з нашого потоку… Тобто, я сумнеіваюся, що це було кохання з його боку, як він мені говорив. Йому просто було зручно користуватися тим, що він викладач, і заводити романи зі студентками. Бо ж це я відмовилася, а були такі, що й не відмовлялися, хотіли мати гарні оцінки… Та й може він їм подобався, він був дуже милий… Та й зараз вміє подобатися людям, недарма балотуєтьсяч в мери…

— Тобто, коли ви це все сказали, він більше не підходив конкретно до вас, залишив вас в спокої я правильно зрозумів? — запитав я. 

 — Так, ну якщо не рахувати ті прискіпування на іспитах… Тобто я не могла ні в поліцію заявити, ні керівництву університету поскаржитись, адже нічого такого не було… Всі б сказали, що я все вигадала…

— І ще одне-єдине питання, після того випадку з вами не траплялось нічого підозрілого, ну, наприклад, може ви бачили, що за вами їздить якась машина, або може хтось писав вам анонімні повідомлення? — я затамував подих, коли задав це питання.

Бо він міг все ж зробити вигляд, що відчепився, а сам робити те, що робив, але вже через повідомлення…