43. Агнес

Я дійсно не відчувала неприязні до Макса, незважаючи на його не дуже хорошу репутацію, відчувала, що він не погана людина. Хтозна, якби я не кохала Ернеста. то може й погодилася б піти з Максом на побачення. І реально хотіла, щоб він більше не займався тими боями і не ризикував собою і своїм майбутнім. Адже сильні відчуття можуть виникати не лише тоді, коли ти постійно граєш в небезпечні ігри…

— Спорт спортом, а бізнес бізнесом, — він знизав плечима. — Спорт для мене — бої. Але вони ж і мій бізнес. Я хочу мати достатньо грошей, щоб та дівчина, яка мені не байдужа, в майбутньому мала все, що захоче. Щоб вона була щаслива. 

 — Думаю, дівчина буде хвилюватися за тебе, — я усміхнулась.  — Коли кохаєш людину, то  зовсім не важливо, чи має вона гроші, головне — це взаємні почуття…

— Ну, може, ти і маєш рацію, гроші не головне. Але все ж з ними точно простіше, ніж без них. А я хочу, щоб моїй коханій жилося просто. Щоб вона не думала про гроші. А для того, щоб вона про них не думала, найкраще їх мати. Але це не означає, що я можу запропонувати їй тільки гроші. Я буду захищати її, кохати, нікому не дам її образити. 

 — Думаю, вона буде щаслива мати такого захисника, — сказала я.  — Я теж щаслива, бо в мене є Ернест. 

— Ти дійсно кохаєш його, — Макс зітхнув і відвів погляд. 

 — Так, — я кивнула. — І він мене кохає. Мені шкода, що ви ворогуєте, я б не хотіла цього. Бо ти мені подобаєшся, ти хороша людина. 

— Скажи це своєму Ернесту, — хмикнув Макс. — Казав же, він щось рознюхує у мене на офісі. Якщо знову його там побачу, хай не ображається. Це не я це все почав. Добре, я піду, Агнес, — він зітхнув. — Гарного тобі дня. 

 — Тобі теж гарного дня, — я усміхнулась. Пройшла повз нього і рушила до свого під’їзду. Коли пройшла трохи, озирнулася і побачила. що Макс не пішов, він стояв на тому ж місці і дивився мені вслід…

***

Коли я прийшла додому і якраз збиралася пообідати, у мене задзвонив телефон. Я побачила номер Каті. Може хотіла уточнити щось щодо розкладу чи завдань, які нам сказали зробити самостійно… Вона завжди була неуважною і в будь-якій незрозумілій ситуації одразу кидалася до мене за допомогою. 

— Привіт, — сказала я, приймаючи виклик. — Як ти? 

— Привіт, — її голос був якимось тихим і дещо стурбованим. — Слухай, Агнес, а ти не могла б приїхати сьогодні до мене переночувати? Або може я приїду до тебе… Якщо це тебе не дуже напружить, друге було б краще. 

 — Так, звичайно, можеш приїхати, — сказала я, трохи засмутившись, що тоді не зможу провести цю ніч з Ернестом. — А що трапилось? У тебе якийсь стривожений голос…

— Може, у мене параноя, але мені здається, ніби за мною стежать… — вона зітхнула. — Бачила машину дивну, яка їхала за мною біля універу, а потім опинилась і біля мого будинку… 

 — Може, то просто збіг? — запитала я. — Або хтось із студентів чи викладачів приїхав у гості до твоїх сусідів…

— Я хочу вірити в це. Тим паче, я не роздивилась номери. Але якось мені тривожно… Я дурепа, певно, ненормально переживати за такі дурниці.

 — Перестань лаяти себе, звісно, ти не дурепа. Приїзди до мене, якраз до семінару разом підготуємось… А завтра подивишся, якщо цієї машини більше не буде, значить, то просто була випадковість. Якщо ж за тобою стежитимуть, ми підемо в поліцію, і хай там розбираються, що це за хуліганство. 

— Дякую тобі, ти найкраща! Тоді я скоро буду!

***

Якраз, коли я завершила розмову, поглянула на годинник і побачила, що Ернест вже мав би прийти додому. Вирішила, поки Катя ще не приїхала, зайти до нього і попередити. що сьогодні ночуватиму не сама. 

 — Привіт, — сказала, коли він відчинив мені двері. — Сьогодні я запросила Катю переночувати в мене. Уявляєш, їй здалося. що за нею хтось стежить…