42. Ернест

Кириченко Андрій Віталійович мав практично бездоганну репутацію. Простим пошуком нічого цікавого чи брудного на нього було не знайти.

Викладав в універі, навіть дисертацію захистив в двадцять сім, типу дуже рано. І сам, все сам. Нахвалювали його ЗМІ і так, і сяк.

Але я розумів, що дані могли і підчистити. Це ж політика, щось старе і неприємне можна було видалити до всіх цих передвиборних компаній.

Тому я почав шукати сліди такого видалення. Зазвичай цим не займаються дуже серйозні програмісти, тож сліди знайти можна.

І я не помилився в цій своїй здогадці. Слід дійсно знайшовся. Саме такий, якого я і очікував. 

На своїй сторінці у Фейсбуці одна молода жінка, яка  навчалася у тому ж університеті, що й ми з Агнес, але була молодшою на кілька років, написала, що Андрій Віталійович домагався до неї, постійно оточував знаками уваги, просив залишитися після занять наодинці, натякав, що вона може отримати кращий бал на іспитах, якщо піде з ним на побачення. Під дописом було багато коментарів, серед яких і схожі історії від інших студенток, але вони змогли відкрито говорити про це, лише коли закінчили навчання і отримали диплом. Разом з тим якихось прямо звинувачень у насильстві там не було, я так зрозумів, що це були лише знаки уваги, на які, втім, деякі студентки відповідали, бо викладач їм подобався. Цей допис було видалено за кілька днів після публікації, і видалила його сама його авторка. 

— Дене, ану йди сюди, — я підкликав свого колегу, з яким ми разом розслідували справу Агнес, хоч я і не посвячував його в деякі деталі. — Поглянь, у цього кандидата таки рильце в пушку. 

 — Ага. схоже, він ще той Дон Жуан, — хмикнув Ден.  — Треба поговорити з тими жінками, бо писати в соцмережах могли і підкуплені його опонентами люди, або взагалі якісь боти… Нам потрібні конкретні його колишні студентки і їхні  офіційні свідчення…

— Так, — я кивнув. — Зможеш перевірити цих жінок спочатку в мережі? І визначити, чи вони дійсно навчались у нього. Потім, якщо це дійсно так, ми будемо їх обдзвонювати разом. 

 — Так, зараз займуся цим, — він кивнув. — Якщо щось таке дійсно було, він реально може бути замішаний у цій справі. Раптом Агнес мала на нього якийсь компромат, і він вирішив її прибрати, боячись за свою кар’єру? 

***

Коли ми вже дістали номери і поділили їх, я одразу почав обдзвонювати потраждалих разом із Деном.

Але ті жінки не дуже охоче йшли на контакт. Мені відмовило в розмові вже троє з них. І зараз я телефонував до четвертої.

— Добрий день, мене звати Ернест і я з поліції, хочу поговорити з вами щодо Кириченка Андрія Віталійовича…

 — А що, він щось накоїв? — моя співрозмовниця відразу насторожилась. — Я нічого не можу про нього розповісти, він був у мене викладачем, але тісно ми не спілкувалися. Тому навряд чи ця розмова принесе вам якусь користь…

— Хіба не спілкувалися? А як же той пост у фейсбуці, де ви та інші дівчата кажуть якраз про домагання? — запитав я, але одразу помʼякшив тон. — Зараз одна дівчина… Вона пропала, — сказав я. Бо спочатку Агнес таки пропала і якщо я дізнаюсь, де саме вона була, я зможу попередити ті події. — І можливо, він в цьому замішаний. Вся інформація, яку ви мені надасте, буде конфіденційною, є програма захисту свідків. Ви потрібні тій дівчині. Тільки ви можете її врятувати… 

 — Пропала? — Анна, так звали колишню студентку, зхавагалася. Якусь мить вона мовчала, а потім сказала. — Ну добре, я можу з вами поговорити. Але не хочу, щоб про мене дізналися журналісти. Якщо ви пообіцяєте, що не будете оприлюднювати моє ім’я, то я розповім усе, що знаю…