38. Ернест

Вчора пів ночі налаштовував обладнання, щоб воно адекватно працювало. Все ж, чутливість у того мікрофона була не така, як треба, і поки я його налаштував так, щоб нормально розбирати слова, які кажуть в кабінеті, пройшла не одна година. 

Але я був задоволений собою, бо врешті-решт вийшло зробити те, що я хотів, хай я і був на межі провалу.

Зараз все записувалось і передавалось на мій компʼютер. Тепер залишалось підлаштувати програму перевірки запису на ключові слова і тоді вже читати роздруківками те, що дійсно важливе. 

Принаймні, прослушка працювала і слова вже розбирала, це було головне.

Але на ранок я почувався виснаженим. Ще й та дискотека… Я розумів, що не зможу піти з Агнес, що муситиму повернутися скоріш за все. Хоча, може і протягну до вечора… А вже потім буду відходити. 

Вирішив, що якщо вночі не перенесусь назад, то протримаюсь до вечірки. 

А вже в наступне повернення буду перевіряти, що там назаписувала моя прослушка. 

Після пар я хотів зайти за Агнес, щоб ми разом пішли додому. Написав їй про це повідомлення, але вона відповіла наступне:

“Я зараз трохи затримаюся, бо мені потрібно зробити одну роботу, давай уже ввечері зустрінемося, не чекай мене, йди додому.”

"Яку ще роботу? Ти не казала ні про що таке…" — я трохи насторожився. 

“Допоможу викладачу перевірити контрольні і за це мені додадуть один бал на екзамені”, — відповіла вона. 

"І що це за викладач?" — чомусь я здогадувався, хто саме це був. Бляха… І цей поклав око на Агнес.

“Це викладач економіки”, — відповіла вона після невеликої паузи. 

"Не той, що вирячався на тебе вчора на вулиці?", — запитав я.

“Чому  одразу вирячався? — здивувалася вона. — Що,  по-твоєму, людині не можна подивитися на когось? І ні, це не він…”

Може, я дійсно перегинав, але зараз я був надто підозрілим до всіх. Та і ревнував Агнес теж до всіх, це нікуди не поділось. 

"Вибач. Напишеш, о котрій за тобою заходити…" — я не хотів сваритися, не хотів, що Агнес думала про мене, як про ревнивого придурка.

Може, в чомусь я і був цим ревнивим придурком. Але це вона не знала, що я вже вважай що двічі пережив її смерть. Я просто не міг її втратити ще раз. І мені дійсно кожен здавався загрозою.

Треба стримуватись і не лякати її, не напружувати своїм контролем.

А то вона сама мене покине…

***

Коли я зайшов за Агнес перед вечіркою, то побачив, що вона вдяглась в  обтягуючі джинси і червону кофтинку, що теж гарно облягала її фігуру, волосся вона вільно розпустила по плечах і нанесла трохи яскравіший макіяж, ніж зазвичай. 

 — Ну що, йдемо? — вона усміхнулася і обійняла мене.  

— Ти така красива, — я не втримався і поцілував її в губи, прикривши очі. 

Дуже хотів, щоб ми завжди були разом, щоб вона була жива і щаслива.

Ми пішли до універу, де і мала відбутись вечірка. 

Коли дійшли до входу, знову побачили того викладача. Він стояв біля входу до зали. 

Якийсь дитячий садок, їй Богу!

— Агнес, дякую тобі за допомогу сьогодні, — він якось солодко усміхнувся їй. У мене аж зуби звело від цієї солодкості. 

 — Будь ласка, — усміхнулася йому у відповідь Агнес. 

— Яку ще допомогу? — я ледь насупився і поглянув на Агнес. — Хіба ти не казала, що допомагала не йому?

Виходило, що Агнес мене обманула. Я стояв і дивився на неї, очікуючи відповіді.

— А хіба це заборонено? — награно здивувався той придурок, а фразу про те, що "Агнес допомагала не йому" він проігнорував. — Не знав, що студенткам не можна допомагати своїм же викладачам.

Агнес почервоніла. 

 — Ернесте, чому ти чіпляєшся до кожного слова. мені це неприємно… — сказала вона, вивільнила свою руку і пішла далі сама…