36. Ернест

Так, попертись прямо в клуб Макса під приводом підробітку було поганою ідеєю. Я не думав, що Макс прямо всіх своїх працівників знає і на всіх дивиться…

#вчора ввечері

Я дуже шкодував, що тут, в цьому часі, ще не був копом. Якби я вже був копом, я міг би поставити прослушку у Макса вже зараз і здати його так, щоб в майбутньому він не зміг нікому нашкодити. Тим паче, як виявилось, він спілкувався з Агнес, а я був впевнений, що від спілкування з таким, як він, у кого навіть підлітковий вік був з кримінальним душком, Агнес на користь не піде. 

Ну, але я все ще залишався крутим спецом в техніці, тож і сам цілком міг зробити примітивну прослушку. Технології вже цілком це дозволяли.

Тому я багато "займався" останнім часом. 

І зараз, коли мене запросили з позаштатного  працівника трохи попрацювати в штаті, я мав шанс цю мою прослушку поставити. Хоч розумів, що, авжеж, Дикий мене не візьме. 

План здавався мені ідеальним. З технічної точки зору я зробив максимум з того, що було можливо в цьому часі. Залишалось тільки присобачити мою штучку в кабінеті Дикого в його бійцівському клубі. 

Камери Дикий не наставляв, бо вони могли його видати в майбутньому, і це грало мені на руку. 

У Дикого зараз була зустріч з кимось, а його помічниця сказала мені чекати біля кабінету. Все, як я і розраховував, як бачив з його розкладу в її компі, в який дістатись було легше легкого.

Якщо я поставлю цю штуку на двері, теоретично, вона має вловлювати і те, що буде за ними. Хоча якщо навколо буде надто галасно, то це може завадити. 

Я притулився до дверей спиною і почав швидко відкручувати низ ручки, щоб під її основу сховати мою штучку. Малюсіньких батарейок не вистачить дуже надовго, але мені треба було хоча б знайти якусь зачіпку, хоч щось на Макса. Щоб я знав, куди рухатись далі. 

На диво, виходило доволі швидко. Не дарма я піввечора тренувався вдома. Не дарма не пішов до Агнес. Дикого не мало бути ще десь

От тільки коли я вже майже закінчив, Дикий раптом зʼявився в коридорі.

Серце забилось дуже швидко. Я ледь-ледь встиг докрутити клятий  гвинт і сунути руку з малюсіньким "Г-образним" ключем до кишені, коли він підійшов і здивовано поглянув на мене:

 — Що ти тут робиш?

— Мене запросили в штат працювати, от, прийшов до тебе на співбесіду, — я посміхнувся з викликом. — Мали казати, що приведуть того, хто зробив вам прогу-тоталізатор в телефон для твоїх клубів. Це був я. 

Макс насупився. Якусь мить він похмуро дивився на мене, а потім сказав:

— Вали звідси, не буду я тебе брати в штат! 

— Що, боїшся, що в твоїй компанії буде хтось розумний? — я хмикнув. 

І тут Макс не стримався. Схопив мене за шию і однією рукою припечатав до стінки.

Дихати було нічим. Говорити я не міг. Він навіть від підлоги мене відірвав. Я лиш смикав ногами і видавав якесь хрипіння.

Злякався. Вперше в минулому чи в майбутньому я реально злякався за своє життя.

Але коли перед очима почало плисти, він відпустив мене, штовхнувши так, що я впав на підлогу.

— Геть з моїх очей! — зневажливо кинув він і, відчинивши двері, зайшов у свій кабінет...  

#зараз

— Що, живий після вчорашнього? — хмикнув Макс, подивившись на мене так само зневажливо, як тоді. — Треба було тебе таки придушити… 

— Трупи це тобі не ставки, за таке надовго посадять, — я усміхнувся з викликом, прямо як вчора, хоча рука так і хотіла торкнутись шиї, яка аж заболіла при згадці про те, як він реально ледь не задушив мене. 

Певно, в цю мить я пообіцяв собі, що Макса я посаджу. В своєму часі я знайду його, знайду те, чим він барижить зараз, викрию його і змушу платити за рахунками. А якщо він винен в тому, що сталось з Агнес… То тюрми буде мало. Я знищу його. 

Хай і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі! ДЯК)