32. Ернест. 

Я не хотів засинати. Переживав, щоб Ернест молодший не налажав, якщо раптом мене перенесе назад. 

Голова боліла трохи менше.

Може, тоді проблеми були через те, що я в самому минулому повернувся ще раз в минуле? Тоді, коли та машина ледь не збила Агнес? 

Бляха, я б міг зараз насолоджуватись тим, що вона поруч, тим, що я став її першим, а натомість знову і знову мав думати про всі ті жахіття, які сталися. 

Мені дуже хотілось більше ні про що не думати, а просто бути з нею, але певно, це було неможливо. 

Я обійняв Агнес і все ж прикрив очі, однак сподівався, що все ж мій час тут не закінчиться до ранку. Що я зможу "помінятись" вже коли піду…

***

Зранку я дійсно прокинувся з Агнес, але тепер голова вже знову боліла сильніше. Все ж, тривалість перебування тут, схоже, теж впливала. 

Я погладив Агнес, яка спала на моєму плечі і усміхалась уві сні, по щоці і вона розплющила очі. 

— Привіт, — прошепотів неголосно, коли наші погляди зустрілись. — Як ти?

— Добре, а ти? — серйозно запитала вона, дивлячись на мене. 

— Я щасливий, — я пригорнув її до себе і чмокнув в маківку. Розумів, що вона не про це, але про те їй не варто знати. Більше не буду згадувати про ці болі взагалі. Навіть якщо це плата за повернення в минуле — мені все одно. Я маю врятувати Агнес за будь-яку ціну.

 — Тепер ми завжди будемо разом, правда? — Агнес щасливо усміхнулася. 

— Так, я ніколи тебе не покину, — я поцілував її.

Я не знав, чому ми розійшлись, коли повертався в майбутнє. Підозрював, що мій мозок просто не міг впоратись з усім цим навантаженням, тож не підвантажував мою змінену памʼять заради моєї ж безпеки. Бо змін щоразу було багато. 

— Пора йти на пари, — вона зітхнула. — Так не хочеться вставати!

— Це точно, мені теж не хочеться, — я також зітхнув. — Але нічого, зато тепер ти будеш звільнятись раніше. Ну, займатись авжеж теж треба. І тобі, і мені. Але в універі часу проводиться менше, ніж на тій роботі, тож я радий. 

— Так, тепер буде легше… Знаєш, я, мабуть, більше не повернуся на ту роботу… Шеф. він якийсь дивний… Наче й нічого поганого мені не зробив, але зараз мені здається, що я не хочу його бачити…

— Думаю, це правильне рішення, — я кивнув. — Якщо що, знайдемо тобі інший підробіток на канікули. А зараз давай я швидко приготую сніданок, поки ти підеш в душ? Запізнюватись в перший день — це погано…

***

Ми з Агнес поснідали разом, після чого я пішов до себе під приводом швидко зібратись до універу. 

Насправді ж мені дуже треба було вирубитись і прокинутись у себе в часі, я відчував це через сильний пульсуючий головний біль.

Тому щойно я зайшов до своєї квартири, підійшов до ліжка і завалився на нього, провалюючись в сон…

***

Коли я прокинувся в своєму часі, голова знову боліла. Я мав дізнатись про Макса Дикого в минулому, а натомість знов був тільки з Агнес… Що ж, раз так, то маю дізнатись про Макса в цьому часі. 

Я почав з простого: загуглив його.

Не думав, що щось знайду, але реальність мене приємно здивувала. Макс виявився власником не дуже великого бізнесу в сфері ІТ.  

Далі вже треба було підключати поліцейські канали, щоб дізнатися деталі. 

Власне, цим я і зайнявся далі. 

Але знову нічого важливого не знайшов. 

Хоча дещо все ж насторожувало. Цифри були якісь аж надто рівні в усіх його деклараціях. 

Що як невелика ІТ-компанія — це всього лише прикриття чогось більшого? Чогось в даркнеті?... Макс був талановитий, тож це було цілком можливо… 

Треба навідати старого "друга"... Але якось так навідати, щоб не налякати… Треба придумати план…

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна)

Також чекаю на коментарі!