31. Агнес

У кінці робочого дня я все частіше поглядала на вхідні двері в очікуванні Ернеста. Це вже стало традицією, що вранці ми зустрічалися на балконі, а увечері він приходив до мене і проводжав з роботи. Так тривало ціле літо, але завтра вже було потрібно повертатися на навчання. 

— На жаль, з завтрашнього дня я вже не зможу у вас працювати, — сказала я шефу. 

— Можливо, ти б могла приходити на вечірню зміну? — Єгор поглянув на мене з надією. — Або на вихідні? Ти дуже важлива… Як частина команди. 

— Може, вже наступного літа, — я не хотіла втрачати вечірні години та вихідні, мені хотілося проводити їх з Ернестом. 

— Сумно, дуже сумно це чути… — сказав Єгор. — Ну, це твій вибір, авжеж. Хоча б навідуй нас інколи. 

— Обов’язково буду навідувати, я вже звикла до цього кафе і полюбила його, — я усміхнулась. — Якщо наступними канікулами приймете мене, з задоволенням попрацюю ще. 

— Я завжди прийму тебе. І буду чекати, — Єгор зазирнув мені в очі. — Чекати на наше нове літо. Тут, в кафе.

— Дякую вам, — сказала я, і тут побачила біля входу Ернеста. — Маю вже йти. До побачення! 

Він якось сумно дивився на мене, але попрощався стримано:

— До побачення, Агнес, до побачення… 

Я ще раз усміхнулась йому і пішла до Ернеста. Чомусь стало холодно,немов по спині пробіг морозець, але ж уже був кінець серпня, вечори стали прохолодніші... Я закуталася в кардиган і взяла Ернеста під руку. 

— Привіт, рада тебе бачити! — сказала, дивлячись йому в очі. 

— Привіт, я теж радий бачити тебе, — він усміхнувся. — Ну що, готова до навчального року? 

— Та хтозна, я ніколи до нього не готова, він приходить несподівано, — засміялась я. — Але нікуди не подінешся від того факту, що вже завтра перше вересня! 

— Та так, — Ернест кивнув. — Але в нас ще є цей останній літній вечір. Подивимось кіношку? Я там вже дещо купив на перекус, тож можна у мене. 

— Я не проти, — відгукнулась я. Подумала, що осінь завжди була для мене трохи сумною порою року, але водночас і часом змін, чогось нового. Я сподівалася, що ці зміни будуть тільки на краще…

***

Коли ми увійшли до квартири Ернеста, я зі здивуванням побачила, що в нього вже все готове до вечірнього кіноперегляду. На столі, де були суші і пляшка вина, стояли навіть свічки у підсвічнику.

 — Ти вже підготував все, оце так сюрприз! — здивувалася я. 

— Я хотів, щоб ти запамʼятала цей день, — Ернест обійняв мене і переплів наші пальці. — Ходімо. Який фільм ти б хотіла подивитись?

— Може, “Голодні ігри”? — запитала я.  — Катя казала, що він цікавий . 

— Давай, — він кивнув і налаштував все, підʼєднавши компʼютер до телевізора через шнур і тепер той показував "Голодні ігри". 

Фільм дійсно був цікавий, ми й не зогледілися, як подивилися його, а суші були з’їдені. 

 — Як ти думаєш, у майбутньому дійсно все буде так сумно? — запитала я. 

— Не знаю, — він знизав плечима. — Але я вірю, що наше з тобою майбутнє буде світлим, — Ернест ледь стис мою долоню, а потім подався вперед, прикриваючи очі і ніжно цілуючи мене в губи.

Я відчула, як моє серце закалатало в грудях. 

Відповіла на поцілунок, обіймаючи його, і прошепотіла йому на вухо:

 — Ти найкраще, що могло трапитися зі мною у житті…

— Кохаю тебе, Агнес, завжди кохатиму, — прошепотів Ернест у відповідь, а його долоня ковзнула по моїй талії і він торкнувся моєї шкіри між футболкою і шортами. 

Я не відсторонилася, хоч від того дотику по всьому тілу миттю розбіглися мурашки. Навпаки підсунулася до нього ще ближче.

— Впевнена? — прошепотів він мені на вухо. 

 — Так, — видихнула я. — Я тебе кохаю, Ернесте..

І він знову поцілував мене, тепер вже вкладаючи на диван і притискаючи собою зверху… 

***
Привіт, дяк за коменти)