30. Ернест

Катя теж дивилась на мене здивовано, коли ми підійшли ближче і вже привіталися. 

—  Добрий день, — насторожено сказала вона. Схоже, Катя мене впізнала, але ще не прийняла рішення, показувати це чи вдати, що ми незнайомі.  

Приховувати, що ми знайомі, перед Деном було б по-дурному, бо ж він все ж детектив. Та і не факт, що Катя сама не видасть цього якимось чином. 

— Добрий день, Катю, давно не бачились, — я все ж зітхнув. Вона за ці роки не дуже змінилась. 

— Ви знайомі? — запитав Ден.  

— Коли ми їхали сюди, я припускав, що у Агнес в студентські роки вже була подруга Катя, але ще не був впевнений, що це та сама Катя, бо імʼя все ж розповсюджене. Тож так, ми знайомі, хоч і не надто близько. 

 — Так, ми давненько не бачились, — кивнула Катя. — Ви хочете поговорити про Агнес? Думаєте, це був не нещасний випадок?

— Так, — я кивнув. — Ми хочемо розібратись краще. Бо є певні ниточки, які ведуть до того, що це міг бути не нещасний випадок. Розкажи, будь ласка, як вона жила останнім часом, чи зустрічалась з кимось, з ким найбільше бачилась взагалі, чи не розповідала вона тобі чогось дивного?

По-хорошому, я мав би різні питання задавати окремо, але не витримав, і вивалив на неї все одразу.

 — Вона…  — Катя зам’ялася. — Болісно переживала ваше розставання… Після того довго ні з ким не зустрічалася, мабуть років зо два. Потім пробувала ходити на побачення, але щось не складалося з цим. Агнес щоразу зізнавалася мені, що нічого не відчуває до цих хлопців і не хоче прикидатися, тому далі ці стосунки не йшли…

Я до сих пір не знав, як ми розійшлись. Це вже було змінене майбутнє. В першій оригінальній версії я ж так і не зізнався їй і наші дороги просто розійшлись самі собою. Але не міг же я про це запитати, це було б дуже дивно. 

 — Правда у неї весь цей час був шанувальник, це Макс Дикий, ну, ти, Ернесте, його знаєш, — Катя поглянула мені в очі. — Я, ніде гріха таїти, казала Агнес, що, може, варто дати Максу шанс, адже він увесь цей час турбувався про неї, але вона казала, що він лише її друг… Вони й справді спілкувалися як друзі, хоча безсумнівно, всі бачили, що Макс закоханий у неї…

Чи може бути, що саме Макс якось винний в смерті Агнес? Макс завжди займався незаконними або напівзаконними оборудками, ще з універу. Він міг втягнути її в щось?

Але це не пояснює той опік. 

— Значить, вони все ще спілкувались, — я зітхнув. 

— Так, і я знаю, що Макс їй допомагав, коли вона купувала машину. Ну, не грошима допомагав, а в нього були знайомства серед продавців, він підказав, як зекономити… Потім ще по техобслуговуванню вона в нього консультувалася…

Треба перевірити, чим зараз займається Дикий. Впевнений, що продовжує якийсь кримінал… Бляха, якщо це він винний…. Я вбʼю його. 

— Зрозуміло, — я кивнув. — А окрім Макса були ще якісь контакти? Може, вона ще когось згадувала останнім часом перед тим, як все це сталося?

 — Вона ще згадувала якогось чоловіка, який їй писав останні півроку, — Катя замислилась. — Казала й ім’я, але я забула… Щось ніби іноземне. Але це нічого не значить, он у тебе теж не українське ім’я, тож не факт, що він іноземець…

А що як ті повідомлення їй писав Макс? Писав інкогніто те, що не міг писати під своїм іменем, бо не хотів, щоб вона викинула його з життя? 

— Дякую тобі за інформацію, — сказав я. — Ми знайшли повідомлення того чоловіка. Правда, багато з них були видалені, але телефонна компанія відновить, що може. 

 — Мабуть, то Агнес видалила, вона казала, що заблочила його, — Катя знизала плечима. — Казала, що він став надто надокучливим, ще й хотів, щоб вона відчитувалась перед ним про своє життя. 

Я подумав, що Макс тоді теж був надокучливим… Він реально сталкерив її… Бляха, а що, як це правда він?...

***

Мені треба було повернутися… Я мав зробити так, щоб Макс нізащо не нашкодив Агнес. Але коли я прийшов додому і спробував перенестись назад, то дата, яка була раніше, не виставлялась… Тепер я міг перенестись найраніше в тридцять перше серпня дві тисячі дванадцятого… 

***
Дяк за коменти та сердечки)