28. Ернест

Я відчував, що мені вже ось-ось треба повертатись назад, але все ж хотів спочатку зустріти Агнес. Самостійно зустріти, а не довірити це молодшій версії мене. 

А вже вночі повернусь назад. Голова боліла, але я тримався. Я не міг зараз повернутися. 

Тому, незважаючи на страшний головний біль, я пішов до Агнес, і о шостій, навіть трохи раніше, вже заходив до кафе. 

Озирнувся і побачив Агнес біля службового входу разом із її шефом.

Він мало не притис її до стіни, Агнес виглядала розгубленою, вона щось йому сказала, похитала головою, але вінʼ не відсторонювався, а нахилився ще ближче. Я не збирався просто стояти і дивитись на це.

Тіло рухалось саме і вже за мить я був біля них, буквально вклинившись між ними.

— Здається, Агнес не подобається те, що ви так близько, — я поглянув на нього. — У неї взагалі є хлопець, я.

Я намагався, щоб мій голос звучав ввічливо, не хотів псувати Агнес репутацію. Хоча все ж планував попросити її піти з цієї роботи. 

 — А я хіба дуже близько? — він усміхнувся. — Якщо так, то вибач, Агнес, я просто дуже товариська людина, мені, мабуть, треба було народитися італійцем чи кимось таким… А ви її хлопець? — він простягнув мені руку. — Приємно познайомитись! 

Він мені однозначно не подобався. 

І руку тиснути я йому не хотів. 

Я поглянув на Агнес, вона усміхнулась мені і взяла мене під руку.  

— Так, я її хлопець, — я тільки кивнув тому придурку. — І попрошу вас більше не наближатись до Агнес аж настільки. Інакше вона, скоріш за все, піде з цієї роботи. 

 — Буде сумно втратити таку працівницю, — він підняв долоні догори, ніби здаючись. — Буду тримати дистанцію. Агнес, ти ж не образилась на мене?

 — Ні, — вона похитала головою. — Все добре. 

 — Ну тоді все ОК. — він ще раз усміхнувся. — Маю йти, багато роботи. До завтра! 

Повернувся і пішов геть, залишивши нас самих. 

— Він ліз до тебе, так? — запитав я, зазирнувши їй в очі.

— Ні, не турбуйся, — сказала Агнес, але за виразом її обличчя цієї миті я зрозумів, що вона стривожена. 

— Якщо це повториться, ти маєш піти звідси. Я не хочу, щоб ти це терпіла. Я допоможу тобі знайти інший підробіток, якщо ти хочеш підробляти, добре? 

 — Добре. Але я впевнена, що нічого такого не буде. Він непогана людина, ти ж памʼятаєш, як він мене відпустив, коли я захворіла, ще й сам додому відвіз, продуктів дав… Думаю, що в нього просто така манера спілкування,  це не приставання. 

— Сподіваюсь, ти маєш рацію, — я зітхнув. — Добре, перевдягайся, і ходімо додому…

***

Коли ми вже повернулись додому, я відчував, що мій час в цьому часі майже виплив на цей раз. Тому коли Агнес хотіла запросити мене повечеряти, я сказав:

— Вибач, але маю вже робити перше завдання від замовника. Він дуже хотів, щоб я все відправив вже зранку, а роботи дуже багато. Та і поспати треба. Побачимось вже завтра? — я ледь стис її долоню, яка все ще була в моїй. Не хотілось відпускати її ані на хвилину, але я мав поветатись.

 — Так, авжеж. Завтра зустрінемось на балконі, як завжди, — Агнес усміхнулася і поцілувала мене в щоку. 

— Так, до завтра, — я теж усміхнувся і ми розійшлись.

Щойно зайшов до квартирки, ледь не сповз по стінці вниз. Голова боляче пульсувала. З кожним разом це було все гірше.

Я прикрив очі. Треба повертатися… 

*** 

Коли я вже був у відділку, Ден вже знаходився в нашій кімнаті з дошкою. 

Я пройшов до нього.

— То що там з її подругами? 

— Ті, з ким я встиг поспілкуватися, не змогли сказати нічого корисного, але сьогодні я домовився про зустріч із ще однією дівчиною, з якою Агнес дружила ще зі школи. То, можливо, вона щось згадає.

— Значить, я поїду з тобою сьогодні, — сказав я рішуче. 

Ден домовився про зустріч в обід, на обідній перерві дівчини. Але коли я почув її імʼя, мені здалося, що я його знаю. Хоча, Катя — це взагалі розповсюджене імʼя, навряд же це подруга ще з універу, правда? Та Катя і запропонувала Агнес роботу в цього придурка, який до неї ліз…

Але коли ми приїхали в кафе біля роботи цієї Каті, і я побачив її, то тут же впізнав…