25. Ернест 

#до повернення до Агнес

Я їхав до відділку на всіх парах. Мені не подобався мій стан останнім часом, але я нічого не міг з цим зробити. Якщо піду до лікаря, мене точно в психушку вкладуть, я це прекрасно розумів. 

Тому доводилось помовчувати про ці страшенні головні болі після повернень в минуле. 

Коли я приїхав, Ден вже був на місці, я запізнився на півгодини. 

Ден сидів за столом і переглядав щось в ноуті. Я взяв стілець і підсів до нього:

— То що тут? — запитав, зазирнувши в екран. Там були виписки дзвінків і листувань Агнес, я це одразу побачив. 

 — У звичайному листуванні нічого особливого, мама, подруги, — сказав він. 

— Ну я це і до того знав, — я ледь насупився. — Я ж проглянув його, хай і швидко. Але там була підозріла бесіда, точніше, підозріле повідомлення. За ним було зрозуміло, що це було не перше повідомлення від того співбесідника, хоч воно там було і одне. 

 — Так, воно було видалене, але ми його відновили, — кивнув Ден.  — Схоже, хлопець дуже наполегливий, а вона не хотіла з ним спілкуватися. В принципі це може бути зачіпкою, але в тій же мірі може й нічого не значити. Ніяких погроз нее було, все цілком пристойно. 

— Дай мені подивитись, — я відкрив те листування в файлі на компʼютері.

Дійсно, він не погрожував їй, просто казав, яка вона красива, що її краса вічна, що він не може не думати про неї з першого дня, як побачив. Що дуже хоче зустрітися. 

Але дещо все ж було підозріле.

— Дивись на найперше повідомлення в чаті, — сказав я і прочитав вголос: — "Ти знову заблокувала мене, але я не ображаюсь… Та все ж я ніколи тебе не залишу, Агнес." Отже, він давно переслідував її і писав їй дуже довго. Бо це повідомлення піврічної давнини.

 — Так, — кивнув Ден.  — Але. на жаль, неможливо визначити його номер, схоже, він добре розбирається в цьому… Зумів зашифруватися, мабуть, на випадок, що дівчина звернеться до поліціх. Але вона не зверталась, видно. не вважала це чимось серйозним…

— Треба дати це кращим спеціалістам, — я насупився. — Я сам також спробую його вирахувати. 

Чомусь в цю мить мені згадався Макс Дикий. Окрім того, що придурок був дуже сильним, ще й гульвісою ще тим, він був дуже розумним. На ІТ-технологіях він вважався одним з найкращих, і то, тому що він несерйозно займався. Я був впевнений, що насправді Макс був в цьому генієм.

Він був кращим за мене, навіть не напружуючись. 

— Отже, ти маєш дати це спецам з кіберполіції. Завдання ти знаєш, вперед. А ще нам треба опитати її подруг. Домовся про зустрічі з тими, з ким вона говорила і листувалась по телефону найчастіше, перші дві-три дівчини. Поглянь, чи співпадуть їхні імена з тими, які називала її мати. 

 — Так і планував зробити, — він кивнув. — Запитаю, чи Агнес не згадувала цього таємного шанувальника чи ще щось підозріле в останні дні…

— Добре, — я кивнув.  — Мені теж є, чим зайнятися, тож давай завтра зранку обговоримо, що вийшло зробити…

***

Часу було мало, я хотів повернутись до Агнес до того, як вона буде йти з роботи, щоб Макс не зміг підловити її в ресторані перед виходом.

Я повернувся навіть рано, вдень. Подумав, що треба випити кави і вийти хоча б до магазину. 

Але раптом побачив, як з якоїсь тачки виходить Агнес. В неї в руках був якийсь пакет. 

На жаль, ні бінокля, ні нормальної камери в телефоні для наближення і опізнавання особистості водія у мене не було.

Тому я просто став перед дверима квартири і чекав, коли Агнес буде на сходовому майданчику. Коли побачив її, відчинив двері.

Все ж, я не міг тримати це в собі, мені треба було знати, хто її підвозив… Я ревнував. Так, може це було по-дурному, але я ревнував її.