19. Ернест

Ми заручились одразу після випуску. Я повів Агнес в ресторан, зробив все прямо так, як було в її улюбленому фільмі, "Людині-павуці", замовив пісню і кинув обручку в її келих шампанського… 

Агнес виглядала такою щасливою. Хай це були лише спогади, але мені стало дуже тепло на душі. От тільки навіть це не врятувало її від смерті.

Так, ми з Агнес заручились завдяки змінам в минулому. Але все одно розійшлись і вона все одно померла. Бляха… 

— Ернесте, ти в порядку? — почув я стурбований голос Катерини. 

— Так, вибачте, — я кивнув. — Щось голова болить. 

— Пробач, що так напала на тебе, але… Вона була така засмучена, коли ви розійшлись, — Катерина схлипнула. 

— Розумію, нічого ,— я зітхнув. — Ми підемо до неї додому і повідомимо вам про хід розслідування…

***

Коли ми з Деном вже сиділи в машині і їхали до квартири Агнес, він зітхнув і сказав:

— Я не знав, що ти був заручений з цією дівчиною, співчуваю… 

— Дякую, — я кивнув. — Можеш не казати про це начальству? — я поглянув на Дена. Мені було важливо продовжувати розслідувати цю справу, щоб володіти всією інформацією і врятувати Агнес через повернення в минуле. — Обіцяю, я не накою дурниць, але я маю розслідувати обставини її смерті, для мене це дуже важливо.

 — Добре, не скажу, але ти впевнений, що вони не дізнаються з якихось інших джерел? Від її родичів, наприклад…

 — Ну, нас з тобою закріпили за цією справою. Я сумніваюсь, що на таку дрібну справу відправлять додаткових людей. Ти ж знаєш, що у нас завжди нехватка кадрів, — я знизав плечима.

 — Та так, мабуть, ти маєш рацію, та й всі думають, що це нещасний випадок, тож розслідування — лише формальність…

— Ми знайдемо її планшет і розберемось, що там. Можливо, побачимо щось важливе. А ще треба подати запит в компанію мобільного звʼязку, щоб вони прислали нам всі виклики і листування. Бо на планшеті можуть бути не всі месенджери. 

Ми припаркувались біля будинку Агнес. Це була проста багатоповерхівка. 

Ми пішли на потрібний поверх, я відчував хвилювання. Спогадів про цю квартиру не було, значить, Агнес переїхала сюди після універу, колись, коли ми вже розійшлись.

Перед тим, як заходити в квартиру, ми вдягли рукавички і бахіли, як і було положено. 

Коли ми зайшли всередину і я побачив речі Агнес, які хоч і не впізнавав, але точно були її, серце забилось частіше. 

— Може, треба було взяти ще криміналістів, — припустив Ден.

— А що ті криміналісти, — я насупився. — Це ж не місце злочину. А тільки її квартира. 

— Ну все одно, — Ден зітхнув. — Це не наш профіль…

Я не став відповідати. Ми пройшли вглиб квартири. Я вирішив почати зі спальні, а Дена відправив на кухню-студію.

Коли зайшов в кімнату, побачив, що вона була в ніжно-персикових тонах, всюди було багато кімнатних рослин, книг, і за кожною дрібничкою я ніби відчував Агнес, її душу. Раптом на стіні біля ліжка я побачив наше з нею фото — те, де ми були веселі і безтурботні того нашого першого літа разом. Ми сфотографувалися на пляжі, Агнес була у ніжно-бузковому легкому сарафані і капелюшку з широкими полями, і немов жила не в цьому столітті, а завітала з минулого. Вона була дуже красива на цьому фото.  

Я зітхнув. Вона мала бути жива зараз… Вона буде, я точно впевнений. 

Я озирнувся навколо і побачив на тумбі біля ліжка планшет. Те, що шукав. 

Я сковтнув слину і взяв планшет до рук. Він навіть не був розряджений, на ньому все ще було дванадцять відсотків.

Я розблокував екран, Агнес навіть пароль не поставила. В першу чергу я подивився, які месенджери в неї завантажені на планшеті.

Була можливість, що тут нічого не буде, або буде не все. Але я побачив іконки телеграму та інсти.

В першу чергу зайшов в телеграм.

Останні повідомлення в основному були спамом з телеграм-каналів, я гортав нижче.

 Планшет почав стрімко сідати і я почав шукати зарядку. Підключив її і продовжив гортати телеграм. 

Аж раптом побачив один чат, який мене зацікавив.

"Шкода, що ти не відповіла на моє попереднє повідомлення. Але давай все ж сходимо кудись разом, ми маємо побачитись, Агнес, розвіртуалитись… ”

***
дяк за коменти