18. Агнес

Повернувшись від Ернеста, я набрала номер Каті. 

 — Привіт, мій хлопець не проти, щоб я спробувала працювати у вашому кафе. Що для цього треба, якийсь медогляд пройти? 

— Та там тільки флюрографію треба і все, — відповіла Катя. — І можеш приходити. У тебе є флюрографія? 

 — Ага, робила під час медогляду в універі, тож вона ще дійсна. Тоді коли мені приходити?

— Шеф казав, що хоч завтра. Рук дуже не вистачає. То мені казати, що ти прийдеш? — запитала вона.

 — Так, давай спробую. Я ще ніколи не працювала офіціанткою, трохи хвилююсь… Але буду старатися…

— Тоді приходь завтра о девʼятій, розберетесь з документами, а з десятої вже відкриття зміни. 

 — Добре, домовились…

***

Наступного ранку я вже за нашою традицією вийшла на балкон з чашкою кави і стала чекати появи Ернеста. Він не забарився і теж вийшов на свій балкон.

 — Доброго ранку, — усміхнулася я. — Як твоє самопочуття?

— Добрий ранок, Агнес, — він теж усміхнувся. — Краще, ніж вчора. Набагато. Які в тебе плани на день? Таки сходимо на той пляж? 

Я, домовляючись з Катею про роботу, зовсім забула, що пообіцяла Ернесту сходити на пляж. Винувато усміхнулася:

 — Зараз маю йти в кафе, я вчора тобі казала, хочу влаштуватися на роботу. Але як моя зміна закінчиться, можна буде сходити покупатися…

— А, ясно, — він трохи посумнішав, але продовжував усміхатися. — Ну, удачі тобі на роботі. Але будь обережна. О котрій ти закінчуєш? Я тебе зустріну, тільки адресу скажи. 

 — Сказала Катя, що зміна з десятої до девʼятої вечора.. Це на вулиці Набережній, біля кінотеатру. Можеш зустріти мене після роботи? І підемо на пляж, я купальник з собою візьму. 

— Так, зустріну. Тим паче буде пізно. Ну, ми маємо встигнути покупатися. Вода найкраща саме вночі, ти знала? Я візьму рушники та все інше, щоб ти не тягнула. 

— Добре, ти такий турботливий… Я буду з нетерпінням чекати вечора… — я поглянула на годинник. — Ой, уже маю збиратися, мені потрібно прийти трохи раніше, щоб усе оформити. До вечора!

***

Власник кафе виявився дуже доброзичливим чоловіком, він відрекомендувався Єгором, все мені показав і розказав. Навіть, побачивши моє хвилювання, підбадьорив:

— У перший день всі почуваються трохи розгублено, якщо що, то звертайся до мене чи до дівчат, вони допоможуть. 

Я подякувала і потроху втягнулася в роботу. Зараз, у денний час, відвідувачами були в основному родини з дітьми та парочки. А коли відвідувачів було небагато, ми самі могли перекусити і відпочити. Та ближче до вечора людей в кафе побільшало, і я вже відчувала, як ноги гудуть від втоми, а мозок закипає від напруги. 

І тут, підійшовши до одного з дальніх столиків, я побачила знайоме обличчя. Це був Макс, а з ним ще двоє хлопців. Вони щось жваво обговорювали.

Коли Макс побачив мене, він махнув хлопцям рукою і ті миттєво замовкли. 

— Агнес? Ти що, працюєш тут? — здивувався він. — Тобі йде форма… Давай після зміни я тебе чимось пригощу, коли ти звільняєшся? 

 — Привіт, так, я тут працюю, — відповіла я. Вирішила вдати, що останню його фразу не розчула.  — Що вам принести?

— Коли ти звільняєшся? — повторив Макс. Він завжди був наполегливим. 

 — Мене Ернест зустріне, — відповіла я обережно. — Але дякую за пропозицію. 

— Він тобі не пара, Агнес. Залиш ти цього ботана… Він слабак і нічого не може! Ходімо сьогодні зі мною. Я обіцяю, тобі сподобається і ти забудеш про цього хлюпіка! 

Я не знала, що йому відповісти. Звісно, я не збиралася нікуди з ним йти, але й так просто “відшити” його не могла, бо не хотіла, щоб він потім став якось мститися мені. Треба було знайти якусь причину, чому я не можу нікуди йти з Максом, але в голові, як на зло, не було ніяких думок, я була ніби в якомусь ступорі. 

І тут, озирнувшись, я побачила Ернеста, який стояв віддалік і дивився на нас…

***
Ось і чергова глава, діліться враженнями