17. Ернест

Кров з носа знову пішла. Голова розколювалась. А найжахливіше, що ніякі мої дії ні до чого не призвели. 

Я думав, що якщо ми з Агнес будемо разом, то можливо, її майбутнє зміниться. Але цього не ставалось. Незмінно, коли я повертався додому іу зазирав у компʼютер, абсолютно нічого не мінялось, час продовжувався тут з моменту, як вона померла.

Я запхнув ватку в ніс і почав вдягатися. Дуже злився на всю цю ситуацію, але нічого не міг зробити.

Швидко спустився на парковку і сів у свій лансер. Класика, яку ніщо не зіпсує. Я обожнював свою машину, хоч вона і була не нова. Але вона їздила дуже швидко і була маневреною. 

Тому я запізнився всього на двадцять пʼять хвилин. Вигляд мав кепський, але фіг з ним.

Ми сьогодні в першу чергу мали опитати друзів і родичів Агнес, серед яких були її матір, сусіди і подруга з роботи. 

Спочатку ми заїхали до матері. Коли я прийшов, на мене чекали у невеличкій чистій, хоч і скромній, вітальні. 

Її мама виглядала спустошеною, ніби з неї витягли все життя. А ще, вона виглядала постарівшою на багато років. Хоча, я ж і так не бачив її багато років…

Коли вона побачила мене, то подивилася ніби з докором, хоча тут же відвела погляд. 

 — Сідайте, будь ласка, — запросила вона. — Зробити вам чаю?

— Дякую, — я кивнув. Невже вона впізнала мене? Хоча, нічого дивного, все ж, ми були знайомі… — Розкажете нам, будь ласка, з ким останнім часом найбільше спілкувалась Агнес? З ким дружила? Чи зустрічалась з кимось?

 — Ну, в неї є кілька найкращих подруг… Аліна і Іра. З ними часто спілкувалась… А з хлопцями ніби не зустрічалася, або принаймні я про це не знала…

— Коли ви говорили з нею останній раз? Чи не помічали щось незвичайне в спілкуванні?

Я подумав, що якщо зможу дізнатись більше, то можливо при наступному поверненні до Агнес, зможу якось застерегти її. 

 — Останні кілька днів перед тим, як її знайшли, вона перестала мені дзвонити, і я до неї не могла додзвонитися, — схвильовано сказала мама Агнес. — Я вже збиралася заявляти в поліцію, але тут дізналася, що вона загинула.. Це такий шок, від якого я досі не можу відійти…

— Скільки конкретно днів ви вже не могли до неї додзвонитися? — запитав мій підлеглий, Ден. 

 — З п’ятниці… А знайшли її в неділю… Отже три дні…

— Зрозуміло, — я кивнув. — Окрім цих двох подружок більше нікого не пригадуєте? Може, вона стала спілкуватись з кимось новим?

 — Вона колись у розмові згадала, що листується з якимось Русланом, — сказала мама. — Наче вони в інтернеті познайомились… Ви думаєте, це він міг її викрасти?

— Все може бути, — сказав я. —  Її телефон згорів, тож ми маємо взяти на експертизу її ноутбук або планшет. А краще і те, і те, всю техніку, яка в неї є. У неї є щось з цього? Певно, воно на її квартирі? 

 — Так, у мене є запасні ключі, можете піти зі мною, і взяти все, що необхідно. 

— Там все одно буде обшук, тож ми підемо туди вже з ордером. Його якраз мають ось-ось виписати, — відповів Ден. 

— Так, ми заберемо все за процедурою обшуку, — кивнув я. 

В цю мить телефон Дена задзвонив. 

— Вибачте, я на хвилинку, — сказав він і відійшов до коридору.

— Чому тобі дозволили займатися цією справою? — запитала мати Агнес, зазирнувши мені в очі. — Хіба тут немає конфлікту інтересів? Ви ж були заручені вісім років тому… 

Сказати, що я був в шоці — нічого не сказати. Я багато чого очікував почути, але точно не це. Невже я настільки змінив минуле, що ми з Агнес навіть заручились? 

Я напружився і спробував пригадати щось. Нові спогади приходили до мене якраз в таких ситуаціях.

І в голові пронеслись картинки.

Агнес закінчує універ, я дарю їй обручку. Ми шалено щасливі… 

Голова одразу почала розколюватись і спогади в голові потьмяніли. Я похитнувся і ледь не впав на підлогу. 

Я згадав момент заручин, але не момент розставання…