14. Агнес

Я досі не могла отямитися від того, що мені привиділось. На якусь мить в мене запаморочилась голова, і здалося, що я лежу на асфальті, а прямо на мене мчить машина. Але ще за мить це видіння зникло. 

 — Макс дуже розгнівався, — тихо сказала я, коли ми вже підійшли до кафе.  — Тобі треба бути обережним… 

Ернест якось так міцно стискав мою руку, а ще дивився на мене дивним поглядом. Здається, він не чув мене.

— А, ти щось сказала? — він ніби прокинувся. — Макс? Він завжди гнівається, — Ернест знизав плечима.

 — У мене якесь нехороше передчуття, — я не знала, як висловити це словами.  — Ніби щось має статися…

— Вже все обійшлось, — Ернест підніс мою долоню до своїх губ і ніжно-ніжно поцілував її. — З тобою нічого не станеться, нізащо. Я не дозволю.

 — Поряд з тобою мені ніщо не страшне, — я усміхнулась. — Може, й справді, не варто думати про того Макса. Позлиться і відстане від нас. Сьогодні хороша погода, може сходимо на пляж?

— Ти вмієш плавати? — одразу запитав Ернест. — Я не проти пляжу… Але це треба буде повернутись додому. Ну, ми можемо зʼїсти морозиво, повернутись перевдягнутись, і якраз ввечері Київське море, кажуть, дуже тепле. 

— Вмію, ну,  я не суперплавець, але на воді триматись можу. Давай так і зробимо, я тільки за. 

Ми зайшли до кафе і сіли за столик і замовили морозиво. 

— От би цікаво було зазирнути в майбутнє, — сказала я. — Поглянути, як там усе буде. Я б хотіла знайти машину часу і перенестися в майбутнє, а ти? 

— Думаю, люди вічно недооцінюють те, що мають, — Ернест знизав плечима. — От тобі зараз хочеться в майбутнє. Але не факт, що в майбутньому тобі б не захотілось в минуле. Наприклад, виправити щось. Чим далі ти в минулому, тим більше в тебе часу і можливостей. А майбутнє тільки наближає твою смерть, то нащо туди хотіти? 

 — А це реально — щось виправити? Адже тоді б змінилися і життя інших людей, і потім через це — інших, і так змінилося б усе…

— Ну, якби мені дійсно було треба щось змінити, я б, певно ризикнув. Заради когось важливого я не проти змінити світ, навіть якщо ці зміни не для всіх будуть на краще. Думаєш, це неправильно? — він зазирнув мені в очі. — Що я б поставив важливість світу нижче за життя дорогої мені людини?

 — Це складне питання, — замислилась я.  — Навіть не знаю, як би я вчинила… Добре, що все це лише фантастика, насправді машини часу не існує… Але я б хотіла повернутися у минуле, в той день, коли ми ходили на бої. І сказати Максу, що не буду його цілувати. Або ще простіше — вийти з дому раніше чи пізніше і розминутися з ним… Адже це всього лиш випадковість, що ми тоді зустрілися… А через це скільки проблем…

— Якби не це, було б щось інше, — Ернест знизав плечима. — Люди роблять помилки, це нормально. Головне, що ці помилки не фатальні. Поки вони не фатальні, це не так страшно. Ми ж тоді вийшли з тієї ситуації, розібрались. Може, навпаки саме та ситуація підштовхнула мене проявляти більше емоцій. Може моя реакція тоді спонукала тебе потім мене поцілувати.

 — Так, ти маєш рацію, — я усміхнулась. — Якби ти не приревнував мене, то, може, ми так і ходили б одне повз одного, не наважуючись розповісти про свої почуття…

— Тому все на краще, — він торкнувся моєї долоні. — Я обовʼязково захищу тебе, Агнес. Фатальної помилки не буде. 

 — Я знаю, — я стиснула його долоню в своїй. — У нас буде щасливе майбутнє, я в цьому не сумніваюся. І через п’ятдесят років ми будемо розповідати онукам про нашу історію кохання…