13. Ернест

Я вже тоді ненавидів Макса Дикого. Я не дуже памʼятав це, поки не повернувся в минуле. Але коли повернувся, то пригадав це дуже і дуже чітко. Я. Ненавидів. Макса. Дикого. Люто ненавидів.

Шкодував, що зараз в мене було не моє поліцейське тіло, яким я б цьому придурку зміг і фізично відповісти. Хоча, Дикий був, можна сказати, підпільним чемпіоном в своїй ваговій категорії, хоч мені і не хотілось цього визнавати. 

— Я не хочу ніяких багатьох, — заявив той придурок Агнес. — Мені подобаєшся ти, як ти не розумієш? 

Він хотів схопити її, але я став між ними, загороджуючи Агнес. Трохи не розрахував сили і зрозумів, що штовхнув її.

А коли повернув голову… 

Машина пролетіла так раптово. Агнес відкинуло в сторону. Все було в крові. Люди на вулиці почали кричати. 

Дикий кинувся до Агнес раніше за мене. 

Він підхопив її під голову на руки, вона захлиналась в крові і не могла нічого сказати. 

А я стояв і не міг поворухнутися.

Ворушись, Ернесте, давай. Дістань мобільний, зміни все. Вона не може померти. Але руки так і не ворушились.

Тільки коли наші з Агнес погляди зустрілись, я раптом зрозумів, що не знаю, чи зможу повернутися, якщо вона встигне померти в минулому. 

І все ж дістав мобільний.

— Дзвони в швидку,  придурок! Я знищу тебе! Я вбʼю тебе, клянусь, якщо Агнес… Я…. — я ніколи не бачив Макса таким розгубленим, як зараз.

Він виглядав точнісінько так, як я, коли дізнався, що Агнес померла в моєму часі. І через це я і сам відчув розгубленість.

Схоже, Макс кохав Агнес. Чи принаймні вона дійсно йому дуже подобалась. Інакше у нього б не було такої реакції.

Але в мене мало часу… Я не можу допустити її смерть. 

Я хотів змінити дату, але мене не пустило раніше цього дня. 

Все знову закружилось, аж раптом ми знову опинились на цій же вулиці, але буквально на пʼять хвилин раніше, коли стичка з Максом тільки почалась.

— Я не хочу ніяких багатьох, — заявив Макс знову. — Мені подобаєшся ти, як ти не розумієш? 

Він потягнувся до її руки, і я цього разу замість того, щоб відштовхнути Агнес, потягнув її собі за спину в інший бік від проїжджої частини.

Саме в цю мить прямо біля нас проїхала та скажена автівка. Вона облила нас всіх грязюкою.

— Ганяють як ненормальні! — розлючено кривкнув Макс. А тоді повернувся до мене: — Чому ти її смикаєш, хай сама скаже, кого вона обирає?

— Максе, заспокойся, — тихо промовила Агнес. — Я ж уже все сказала, що тобі ще потрібно?

— Ти боїшся мене? — він поглянув на неї. Тепер вже злості в його словах і погляді не було. Скоріше, там був сум. 

 — Ні, — вона похитала головою. — Я знаю, що ти хороша людина. Просто я не можу відповісти тобі взаємністю…

— Ясно, — процідив він крізь зуби, відводячи погляд. — Добре, ідіть, куди хочете, — він пройшов повз нас, зачіпляючи мене плечем, щоб штовхнути.

Я не став реагувати на цю провокацію. Мені зараз було не до того. Ще мить тому Агнес вся стікала кровʼю прямо на цьому асфальті і ця картина все ще була надто живою в моїй памʼяті. 

Я взяв Агнес за руку і повів далі в напрямку кафе. 

Я навіть уявити не міг, що можу вбити її раніше ніж її дата смерті в моєму часі. Сьогодні я зрозумів дещо дуже важливе: ці подорожі в часі можуть не тільки допомогти. Вони можуть все знищити. Якщо мені не буде куди повертатись, якщо Агнес помре при мені в минулому… Чомусь шосте чуття підказувало, що тоді я не зможу повернутися і все виправити. Це буде кінець. 

***
привіт, діліться враженнями від глави