11. Ернест

Я все ж повернувся назад. Не знаю, що саме вплинуло на це цього разу, але в мене вийшло. Я прокинувся в своїй старій зйомній квартирі. Голова боліла, певно, від цих повернень, вони навряд добре впливали на мої мізки і здоровʼя.

Хоча я все ще не був до кінця впевнений, що все це дійсно відбувається, що це не плід моєї фантазії. 

Вчора я зник прямо перед поцілунком з Агнес. Цікаво, що зробив я минулий, коли опинився на моєму місці? 

Хоча, раз я  прокинувся в ліжку тут, значить, дуже далеко з Агнес не зайшов. Я почав думати, намагаючись згадати, що саме відбулось, але голова заболіла ще сильніше.

Тут же переді мною постала картина, як переляканий я відсахуюсь від Агнес. 

Бляха, ну хіба можна бути таким хлюпіком? Він ще й казав, що нічого не памʼятає! Придурок! 

Я взяв один з зошитів себе минулого і почав писати:

"Привіт. Це я, Ернест. Тобто, це ти. Я потрапляю в своє минуле, бо намагаюсь дещо виправити. Не видавай, що ти нічого не памʼятаєш, памʼять про мої дії має поступово повертатись до мене так само, як і повертається до мене про твої дії, коли я приходжу в цей час. І приглядай за Агнес." 

Потім пішов зробити собі кави, може, хоч це трохи допоможе прийти в себе.

 А далі на балконі я побачив і Агнес.

Вона була така мила і красива… Я заглядався на неї, як вперше. Вона прийшла до моєї квартири і розповіла про Макса.

 — …Маринка сказала, що він напився і почав з усіма битися, навіть довелося зупинити вечірку. Казав, що комусь помститься…  — Агнес знизала плечима. — Ну, в цьому весь Макс…

— Хай спробує, — я знизав плечима. Якщо він хоч пальцем Агнес торкнеться, я його знищу. — Але якщо він до тебе ще сунеться, я в стороні сидіти не буду.

Я поглянув на неї. Я так кохав її, зараз розумів це ще більше, ніж раніше. Агнес була коханням всього мого життя.

Аж раптом Агнес ступила крок до мене і торкнулась губами моїх губ.

Я здивувався, дуже, але одразу притягнув її до себе за талію і поглибив поцілунок, прикриваючи очі. Серце бухало в грудях дуже гучно.

Агнес несміливо обійняла мене, а потім раптом відсторонилася. Вона почервоніла. 

— Вибач, — прошепотіла, не дивлячись на мене.  — Я сама не знаю, що зі мною коїться…

— Не цілуй нікого більше, — я торкнувся долонею її щоки, привертаючи її увагу і знову зазираючи їй в очі. — Нікого, окрім мене. 

 — Добре, — вона усміхнулась. — Мені здається, я… я закохалася в тебе…

Я був дуже щасливий, почувши ці слова. Бо я завжди кохав Агнес. Це ніколи не мінялось, ні в минулому, ні в майбутньому.

— Я теж кохаю тебе, — Я подався вперед і знову її поцілував. Серце билось дуже часто. Невже вийде все виправити? Невже ми будемо разом? Якщо ми будемо разом, то я не дозволю їй померти, нізащо. 

Мої долоні гладили Агнес по талії. Я сходив з розуму від нашої близькості. Я так багато років марив цим. Так давно цього хотів. Саме її, тільки її. Тільки Агнес. Мені ніколи не була потрібна жодна інша дівчина. 

Коли я відірвався від її губ і торкнувся губами шиї, Агнес відсторонилася від мене. 

 — Ти якийсь ніби інший, — сказала вона ледь захриплим голосом. — Не такий, як завжди… 

— Це погано? — запитав я неголосно. Губи пересохли, дихав я важко. 

— Ні, — вона усміхнулась. — Просто незвично…

— Я завжди кохав тебе, з першої зустрічі, — прошепотів я їй на вухо. — Щойно побачив, закохався. І більше я нікого не покохаю.

— Чому тоді ти нічого мені не говорив? — прошепотіла вона у відповідь.  — Я думала, що ти вважаєш, що ми тільки друзі і все… 

— Я боявся, що якщо ти не відповіси на мої почуття, ми і друзями не будемо. А я хотів бути поруч, — я погладив її по щоці. 

Невже тепер все буде добре? Якщо я зараз повернусь в майбутнє, ми з Агнес будемо разом, так? І тоді мені більше не треба буде повертатися…

***
Спойлер — не буде добре.... ехххх ) Дякую за сердечка книзі