10. Агнес

Я справді не вбачала нічого страшного в тому жартівливому поцілунку. Ні, не так — я, звичайно ж, розуміла, що втнула дурницю, що мені не потрібно було такого обіцяти, і що я зробила боляче Ернесту, і якби я знову потрапила в ту ситуацію, то повелася б зовсім по-іншому. Шкода, що не можна повернутися в минуле і все виправити…

І тут мені сяйнула думка, раптом Ернест так повівся через те, що згадав про мій вчинок, через те він і не поцілував мене… Бо все ще ображений через Макса…

 — Ну, це ти не збираєшся, а Макс може й не знати цього, — зауважила Марина. — Тобі треба поговорити з ним, інакше він дійсно захоче помститися…

 — І що, на твою думку, я маю сказати? — зараз мені хотіломя лише одного — щоб ця історія поскоріше забулася. Ну чому ми зустрілися з Максом, вийшли б з дому на п’ять хвилин раніше чи пізніше — і нічого цього не трапилось би!

— Ну, не знаю, прояснити ситуацію? Якось мʼяко. Щоб Макс не злетів з котушок. Хоча я не розумію, чим він тебе не влаштовує. Він сильний, розумний, гроза району, у нього точно велике майбутнє, — сказала Марина з захватом. — Він стане багатим і крутим авторитетом, я не сумніваюсь в цьому. 

 — Мені подобається інший хлопець, — зізналась я.  — Здається. навіть, не проссто подобається, а я закохалась у нього…

— І хто ж це? — хмикнула подруга. — Ти ні з ким, окрім свого сусіда-айтішника, не спілкуєшся! 

 — Я у нього й закохалася, в Ернеста, — зізналась я.  — Ми навіть тату однакові сьогодні зробили!

— В Ернеста? — здивувалась вона. — Але ж Ернест, він… Ну блін, куди йому до Макса? Ні риба, ні мʼясо, худощавий такий… Тільки очі гарні, темні такі. Але ж він навіть на руки тебе, певно, не підніме!

 — Хіба це головне? — запитала я. — Головне, це почуття, якщо вони є, тоді все буде під силу. А якщо я Макса не кохаю, то, значить, маю прикидатися? Але який в цьому сенс? Все одно колись правда вийде назовні… Ні, я маю все йому пояснити і сказати, що я кохаю Ернеста…

***

Наступного ранку я так само вийшла на балкон з чашкою кави і поглянула на сусідній балкон, і тут же, ніби він відчув мою присутність, Ернест теж з’явився з чашкою кави. Ми поглянули одне на одного і розсміялися. 

— Як ти почуваєшся, вже краще? — запитала я. 

— Ага, — він кивнув. — Але голова болить. 

— Може, принести таблетку? — я вже повернулася, щоб піти по цитрамон. 

— Можна, — він кивнув. — І попʼємо каву разом у мене? Віддячу за вчорашній вечір у тебе. Правда, у мене навіть печива нема. 

 — Зараз я прийду з печивом і таблетками, — я усміхнулася. Мені здалося, він знову такий же, як учора, до тієї миті, коли у нас так і не стався поцілунок. “Певно, тоді він згадав про Макса, а зараз вже пересердився”, — таке пояснення виглядало цілком логічним. — Став чайник, я зараз буду!

Я повернулася до квартири, взяла печиво і шоколадні цукерки, а також знайшла в аптечці цитрамон, і з усім цим переступила поріг квартири Ернеста. Він виглядав дуже радісним, коли я зайшла до нього.

— Правда, в мене  з порядком так собі, — сказав одразу, пропускаючи мене всередину,  піднімаючи зі стільця свою куртку, і вішаючи її на вішак. 

 — Нічого страшного, — я пройшла на кухню і виклала печиво й цукерки на тарілочки. — Ти чув, що Макс вчора вчудив?

— Ні, а що він вчудив? — здивувався Ернест, заливаючи окріп в заварник.

 — Маринка сказала, що він напився і почав з усіма битися, навіть довелося зупинити вечірку. Казав, що комусь помститься…  — я знизала плечима. — Ну, в цьому весь Макс…

— Хай спробує, — Ернест знизав плечима. — Але якщо він до тебе ще сунеться, я в стороні сидіти не буду. 

Його погляд зупинився на мені і я знову відчула як у грудях розлилося тепло. Не встигла я навіть зібратися з думками, як мої ноги самі ступили крок до нього, а за мить я торкнулася губами його губ… 

***
думаєте, тепер буде все добре? Спойлер: буде в рази гірше