9. Ернест

— Отже, що нам наразі відомо? — я став біля порожньої дошки в залі для зібрань. Написав згори “Розбірки на площі” і почав прикріпляти фото магнітами. — За першою офіційною версією це були розбірки між бандами "WM" і "Білих Тигрів". 

Я прикріпив два фото по різні сторони дошки зі значками банд. 

— Обидві банди визнали, що дійсно мали там розбірки, — продовжив я. — Але обидві відмовились від взяття відповідальності за вибух машини, — я прикріпив декілька фото, на одному з яких була машина, в якій померла Агнес. — Та і вони були доволі далеко, траекторії куль йшли взагалі в інші боки. Тож я схильний вважати, що вони не обманюють. У кого є ідеї?

 — Якщо то була випадкова куля, значить злого умислу не було, дівчині просто не позастило, — сказав Олексій. — Не розумію, що саме ми маємо розслідувати…

— Яка вірогідність того, що одна випадкова куля потрапить саме в бак, коли машина була доволі далеко? А ще, — я дістав ще одне фото, фото запʼястку Агнес і серце стислось. На ньому був слід від опіку. — Бачите цей круглий опік? Він надто рівний. 

 — Може вона сам на кухні щось готувала і обпеклась? — продовжував Олексій. 

— На запʼясток дуже важко щось пролити, — не погодився я. — При готуванні запʼясток зазвичай внизу, захищений рукою. 

— Але вона могла щось нести в руці на лопатці і запʼясток був би вверху, — не погодився він.

— Слід ніби від цигарки, дивись на краї, я спеціально максимально збільшив зображення, — я взяв копію знімку і поклав на стіл Олексія. — Придивись. 

 — Це дійсно схоже на слід від цигарки, а вона курила? — запитав Ден. 

— Ні, вона не курила, — я взяв до рук справу і перечитав дані на Агнес. Там, правда, таких деталей не було, але я чомусь був впевнений, що вона все ще не курила. — При розтині не вказували про нікотин. 

— Але вона горіла, Ернесте, — сказав Олексій. — Там було стільки чадного газу, що її легені і так як у курця, ясно, що вони не скажуть, чи палила вона. Якщо тільки не будуть робити додатковий аналіз. 

 — Треба спитати у її знайомих, якщо вона курила, то вони підтвердять, —  знизав плечима Ден.  — І взагалі, чи були в неї вороги, чи ніхто їй не погрожував… Це можна дізнатися лише від людей з її близького оточення…

— Добре, тоді я займусь її оточенням, — я кивнув. — Але спочатку ти, Дене, дай мені список людей, до кого йти. Олексію, а з тебе перевірка її соцмереж…

***

Робочий день пройшов в звичних клопотах. Ми вирахували потрібних людей, Олексій перевірив мережі.

Фотографій, які б доводили, що Агнес палила, ми очікувано не знайшли. Тоді ми ми  вирішили опитати її близьких. Але сьогоді ми це точно не встигали, тож вирішили зайнятись цим завтра.

Коли  я прийшов додому, вже був пізній вечір. 

Я подумав, що вчора десь в такий час, коли я дивився кримінальні хроніки, мені і прибачилось, ніби я потрапив в минуле.

Хоча ні, тоді було пізніше, ближче до опівночі.

Я увімкнув телевізор і став дивитись якийсь фільм. Мозок втомився, хотілось спати, але я вперто не спав, хотів дочекатися півночі.

Навіть будильник собі за пʼять хвилин до того завів, якщо раптом засну.

Власне, я і заснув, бо мене розбудив саме той триклятий будильник на двадцять третю пʼятдесят пʼять.

Я вже подумав, що це дурна ідея, і що мені просто треба лягти спати. 

Мандрівки в минуле неможливі… 

Але рука вперто потягнулась до телефону, щоб змінити дату. Але коли я просто змінив дату, нічого не відбулось. Я насупився. І тоді вирішив скинути дані телефону.

Тоді він вже перезавантажився, як з нуля, як минулого разу, почав вітатись на різних мовах і все таке.

І тоді я знову побачив той напис. На годиннику на стіні була “23.58”. 

Я сковтнув слину. Спробував прогорнути до того самого дня, але нічого не вийшло. Я насупився і спробував перевести все на наступний день. Тоді кнопка знову засвітилась. Я натис на неї і зажмурив очі. І нарешті, будинок знову закружляв перед очима і я побачив ту ж темряву, що й вчора…