8. Агнес.

— Якщо виповниться мій тост, все здійсниться, більше мені нічого не треба, — сказав Ернест, і я зрозуміла, що кохаю його. Тобто і раніше він мені подобався, але таке ясне відчуття, що це саме кохання, а не дружба чи симпатія, прийшло до мене саме цієї миті. Ніколи не думала, що так буває…

Ернест дивився на мене з такою ніжністю в погляді/, що я зрозуміла — зараз він відчуває те ж саме… Я мимоволі облизнула губи і заплющила очі, очікуючи що його губи зараз доторкнуться до моїх. Та він не поцілував мене.

Я поглянула на нього, вдаючи, що просто моргнула чи щось таке, і побачила, що Ернест дивиться на мене якось розгублено. На його обличчі був зовсім інший вираз, ніж ще мить тому…

 — Щось трапилось? — запитала я, нічого не розуміючи. Що могло так на нього вплинути? Він розчарувався в мені? Я поводилася занадто вільно?

— А? — він озирнувся. — Блін, а коли ми встигли прийти сюди? — він раптом насупився і поглянув на руку. — Ми що, зробили тату?... Точно, тату… 

 — Ти що, не пам’ятаєш, як робив тату? — до мене дійшло, він вирішив мене розіграти, і я вирішила підтримати цей жарт. — Може у тебе роздвоєння особистості, як у тому фільмі, що ми вчора дивилися?

— Ні, памʼятаю, але все якось так дивно, — він почухав потилицю. — От ніби я зі сторони за собою спостерігав, якось так. 

 — Ясно, — я зітхнула. — Може, це якісь магнітні бурі, я чула по радіо, що сьогодні якийсь спалах на сонці. 

— Може, — він усміхнувся. — Дякую тобі за запрошення… Пробач, щось мені реально недобре і голова болить. 

 — Тоді, певно, тобі треба піти відпочити, — сказала я. — Трохи поспиш і все минеться. 

— Ти не образишся? — він зазирнув мені в очі. 

 — Та ні, все нормально, я теж відпочину, бо трохи перехвилювалася з цим тату. Але я рада, що все ж наважилася його зробити! 

— Я теж радий, — він усміхнувся. — Тепер ми назавжди звʼязані. Якось так я це відчуваю.

 — Так, тепер, поглянувши на це тату, ми згадуватимемо одне одного, — сказала я. Хотілося запитати, чи він відчував те, що й я, але якби він все ж поцілував мене, це питання було б логічним, а зараз ми ніби знову різко повернулися у стан друзів, і я не могла зізнатися йому в своїх почуттях. 

— Дякую тобі, Агнес, — він встав з дивану. — Піду… Сподіваюсь, дійсно полегшає, а то цей стан трохи лякає. Побачимось завтра?

 — Добре, тоді до завтра! 

— До завтра, — кивнув Ернест і, прикривши за собою двері, швидко пішов геть, я чула його кроки і поворот ключа в замковій щілині. 

Я взяла посуд і понесла його на кухню, щоб помити. І тут почула дзвінок мобільного. Взявши його до рук, побачила, що це Марина, моя подруга. 

 — Алло, — сказала я, приймаючи виклик. — Як справи, Маринко?

— Ой, та я щойно втекла, ти не уявляєш, що Макс влаштував! Справжню бійню! Напився і почав битись з усіма підряд! Казав, що помститься комусь там… Хлопці з бійцівського клубу ледь втрьох його скрутили! І всім вже було не до вечірок! 

 — Справді? — я стривожилася, чи не Ернесту збирається помститися Макс. Або мені? — Ну, він і раніше був таким неврівноваженим… Може йому до психолога звернутися чи що…

— Здається, ти ж теж була там, мені Катя казала, що бачила, як ти його цілувала. Це правда? Я думала, може це якось повʼязано? Бо ти одразу зникла…

— Та то було дурнувате парі.  — я відчула, що черворнію. — Та й поцілувала я його не-справжньому, а лише в щоку… Ти думаєш, він через те міг розгніватись і почати отой гармидер? 

— Ти ж знаєш Макса, він не любить, коли щось йде не за його планом… Ну, я не думаю, що він тобі щось зробить. Здається, він в тобі зацікавлений.

 — Тобто? Я не збираюся з ним зустрічатися, — швидко сказала я. — То був лише жарт з тим поцілунком, жарт і нічого більше!