6. Агнес

Я збиралася поцілувати Макса в щоку, адже коли ми говорили про поцілунок, то не йшла мова, що це буде саме поцілунок в губи. 

Глянула на Ернеста, ніби вибачаючись, а потім піднялася навшпиньки і торкнулася губами Максової щоки. 

— Невже я не заслужив на щось трохи більше? Я дуже старався, — він зазирнув мені в очі.

Мені здалося, що в його очах я побачила його справжнього, не такого хулігана, яким він хотів здаватися, а зовсім іншого… Ніби загіпнотизована, я знову потягнулася до нього… Але останньої миті подумала про Ернеста, і мені стало соромно. Я зрозуміла, що після того, як я на очах Ернеста поцілую Макса, між нами уже не буде таких теплих стосунків… Взагалі наша дружба зруйнується…

І я відсторонилася від Макса.

— Ти справді дуже старався, — сказала йому. — Але мені треба йти, я згадала про одну дуже важливу справу… Не ображайся…

— Ясно, — він кивнув і відвів погляд, а потім коротко поглянув в сторону Ернеста, після чого розвернувся спиною до нас: — Ну, ви все одно краще б залишились, щоб додивитись фінальний бій, а далі буде вечірка, подумайте, — і, не давши мені нічого відповісти, пішов геть з віпложі. 

— Ось бачиш, — з полегшенням сказала я Ернесту. — А ти переживав. Він нормально зреагував на мою відмову!

— Ага, — він кивнув. — Але не факт, що він цього не запамʼятає на майбутнє. І не пригадає потім. 

 — Я більше не буду поводитись так необачно, чесне слово. — я торкнулася його руки. — І коли ти зі мною, мені немає чого боятися, правда?

— Добре, — Ернест кивнув і переплів наші пальці. — Ти правда хочеш піти?

 — Так, ходімо, може, вдома посидлимо, подивимось якийсь фільм? Щось від цього шуму в мене почала боліти голова…

— Добре, ходімо, — він усміхнувся. — Давай підемо прямо зараз…

***

Коли ми вийшли надвір, мені стало легше, голова вже не так боліла, усі проблеми забулися… До мене знову повернувся ранковий приємний настрій. 

 — Як будемо святкувати появу наших тату? — запитала я в Ернеста. — Може, піцу купимо і вино? 

— Можна, — він усміхнувся. — Треба замовити доставку. Хоча, здається, біля будинку був той кіоск з піцою? 

 — Авжеж, був, і є, ти що, забув про його існування? — мені видалося кумедним, як він це сказав — ніби повернувся з якоїсь далекої мандрівки. І не впевнений що все тут залишилось таким, як було до його від’їзду.

— Та не забув, бачиш же, згадав, — Ернест махнув рукою. 

— Ти якийсь дивний сьогодні, — я торкнулася долонею його чола. — Температури немає, може, просто ця спека так діє?

— Хтозна, — він знизав плечима. — Ходімо за піцою. Я памʼятаю, яку ти любиш. Оту, що з ананасами і куркою, мені це поєднання завжди здавалось трохи дивним. 

 — Ага, у неї такий екзотичний смак, — кивнула я. 

Ми купили піцу в кіоску, а на вино грошей не вистачило, ну й нічого страшного, можна випити домашньої наливки, яку дали мені батьки, щоб я лікувалася від застуди. 

Ми зайшли до моєї квартири, увімкнули телевізор, розклали на журнальному столику наші припаси, я налила в дві чарки наливку. 

 — Кажи тост, — поглянула на Ернеста. 

— Хочу, щоб ти жила довго і була щаслива, — він торкнувся своєю чаркою моєї, а потім випив до дна. 

 — А я вип’ю за тебе, щоб здійснилося все, чого ти хочеш. — сказала я, відпиваючи ковток наливки. 

— Якщо виповниться мій тост, все здійсниться, більше мені нічого не треба…