4. Агнес

До Макса в мене були якісь дивні почуття. З одного боку, я його побоювалася, бо про нього розповідали всяку всячину… А з іншого чимось він мене приваблював, недарма говориться, що дівчатам подобаються “погані хлопці”. Ернест подобався мені, з ним було легко і просто, він був моїм найкращим другом, і в глибині душі я мріяла про той день, коли ця дружба переросте у щось більше…

А коли я опинялася поряд з Максом, відчувала, що моє серце прискорює свій ритм, і не могла нічого з цим зробити.

— Ми можемо з Ернестом піти, — відповіла я Максу. Почувалася більш впевнено, коли Ернест був поруч. 

— Навіщо нам цей ботан? — Макс вигнув брову. 

— Вона не хоче нікуди з тобою йти, чув? — Ернест насупився. 

— Не сваріться, підемо всі разом, — сказала я. — Ернесте, хочеш подивитися на той клуб? 

— Що то взагалі за клуб? — Ернест поглянув на Макса. 

— Клуб “Дикі”, — з гордістю промовив Макс. 

— О так, з фантазією у тебе точно проблеми, — тепер вже Ернест вигнув брову. 

— Ти щось маєш проти моєї фантазії? — погрозливо запитав Макс. 

— Тільки проти дурної назви. Але тобі з нею ганьбитися, — Ернест знизав плечима. Сьогодні він поводився зовсім не так, як раніше, був якийсь більш рішучий і наполегливий. Це дивувало і  викликало в мене захоплення ним. Він був зараз ніби якийсь герой кінофільму, і я відчувала себе теж особливою, не такою, як досі. Може, це наші тату так на нас вплинули?

 — А що в цьому клубі цікавого? — вирішила я перевести розмову у більш спокійне русло.

— Там можна ставити ставки на кого захочеш. А можна самовисунутись і зірвати кеш, перемігши іншого. Я створю дуже сильний клуб і потім ми зможемо битися з іншими клубами, ставки підвищаться, грошей буде більше. 

 — А ти сам береш участь? — запитала я в Макса. 

— Інколи, — кивнув він. — Треба бути сильним, щоб керувати сильними людьми. Залишатися в формі. І навіть якщо ті гроші мені вже не потрібні, я маю інколи підійматись на ринг, щоб тримати авторитет. А що, ти б хотіла подивитися? — він ледь облизнув губи. 

 Тут мені, мабуть, треба було сказати, що я поспішаю чи ще знайти якусь відмовку… і ми б з Ернестом пішли додому, і можливо, всі ті події, які відбудуться згодом, не відбулися б… Але в мені ніби прокинувся якийсь азарт, і я сказала:

 — Так, хотіла б. 

— Заради тебе я на будь-що піду, — Макс наблизився до мене і зазирнув мені в очі. — Поцілуєш мене — вийду хоч сьогодні. 

 — Якщо ти переможеш, тоді й поцілую, — мене продовжувало “нести”, і навіть насуплене обличчя Ернеста не могло мене зупинити. 

— Домовились, — кивнув Макс. — Я вийду сьогодні, зараз же, ну, тільки розімнусь, другим боєм, не першим. Заміню одного з бійців моєї вагової категорії. Запамʼятай, ти пообіцяла, Агнес!...

***

Ернест увесь той час, поки Макс вів нас до свого клубу, мовчав. Я відчувала, що він невдоволений. Але мені дуже хотілось подивитися неа ті бої, і я подумала, що скоро Ернест пересердиться, і все буде як раніше. 

Ми сіли на місцях для глядачів, а Макс сказав, що має підготуватися до бою, і залишив нас. Тільки тут я пошепки запитала Ернеста:

 — Ти ображаєшся на мене?

— Ти будеш з ним цілуватися, — він поглянув на мене якимось непроникним поглядом і схрестив руки на грудях. — Але це твоя справа.

 — Може, він ще програє, — невпевнено сказала я. 

— Ти бачила його самовдоволену пику? — Ернест скривився. — Та певно він підлаштує все, це ж його клуб. Зробить що завгодно, аби ти з ним поцілувалась.

 — Але ж він не буде змушувати мене… Скажу, що то був жарт…

— Ти сказала, що якщо він переможе, то ти поцілуєш його, Агнес. Дикий не з тих людей, з ким можна так жартувати…

***
привіт, поставте будь ласка книзі сердечко якщо вона вам подобається