3. Ернест. Я — це я, але не в 2022

Коли я відчув те страшне печіння в руці, не міг не вилаятись. І тільки в цю мить зрозумів, що я зараз не вдома. І що я взагалі не я… Точніше, я — це я, але не в дві тисячі двадцять другому… 

Мій погляд ковзнув навколо і зустрівся зі стурбованим поглядом Агнес. Студентки Агнес, коли нам було ледь за двадцять. 

Але, що головніше, Агнес була жива. Певно, це був якийсь сон. Сон про моє минуле, наше минуле.

— Нормально, продовжуємо? — перепитав мене татуювальник трохи стурбовано.

— Так, — я кивнув, але погляд був прикутий тільки до неї. Вона зовсім не змінилася, була саме такою, як я її памʼятав.

Агнес торкнулася моєї руки:

— Дуже боляче? — запитала вона. 

Я не міг повірити своїм очам, вона була жива. Жива і сиділа біля мене. 

— Ні, все добре, — я похитав головою і переплів пальці вільної від татуювальника руки з її долонею. Вона була жива. Тут і зараз… Я точно потрапив в ту дату, або я сплю…

Агнес поглянула на мене трохи здивовано, але руки не забирала. 

— Тоді добре, бо ти ж знаєш, яка я боягузка! — засміялася вона. — У мене больовий поріг високий чи низький, як воно правильно, коли дуже чутлива до болю? 

Я подумав, як же їй було боляче тоді, в машині… Точніше, як боляче їй буде, коли вона горітиме. Ні, вона не горітиме. Я не дам цьому трапитись, нізащо. 

— Так, низький больовий поріг, — сказав я на автоматі. 

— Але я вирішила загартовувати силу волі, — заявила вона. — Тому це свого роду випробування для мене. Це тату.

А татуювальник тим часом продовжував бити мою татуху. 

— Ти молодець, Агнес, — я не міг надивитись на неї. Бачити її зараз для мене було щось типу як бачити чудо. Я сподівався, вона не подумає, що я під кайфом. 

— От і все, — сказав татуювальник задоволено. 

І я поглянув на тату. Так, саме таким воно і було того разу. І таке ж буде у Агнес, тільки відзеркалене.

— Клас, — вимовив вголос. Шкіра почервоніла, але малюнок був чітким і красивим.

Агнес ледь облизнула губи.

— Це все, тепер моя черга? — запитала вона. 

— Так, тепер ваша, — кивнув татуювальник.

— Можу теж потримати тебе за руку, якщо хочеш, — одразу сказав я. В нашому минулому всього цього не було. Ми не були так близькі в цю мить. Я тоді так і не наважився взяти її за руку, коли їй було боляче.

— Ага, було б добре, — вона сіла в крісло, де тільки що сидів я. Її долоня довірливо лежала в моїй. Від хвилювання Агнес замружилася. 

— Не думай про біль, — сказав я неголосно біля її вуха. — Подумай про результат. Ти ж так хотіла цього. 

— Так, я буду пишатися собою, коли пройду це випробування, — сказала вона і простягнула руку майстру. Коли той почав робити тату, Агнес сильно стиснула мою долоню, але не скрикнула. 

А потім взагалі розслабилася. 

— Я думала, буде більш неприємно, — промовила вона. — Це, мабуть, ти забрав біль, тримаючи мене за руку. 

— Я б хотів забрати весь твій біль, — сказав я неголосно.

І думав я зовсім не про тату. Я мав змінити її долю. Навіть якщо за це буде якесь покарання для врівноваження всесвіту, чи щось таке.

Коли її тату доробили, я хотів заплатити за нас обох, але бляха… Ернест з минулого був ще тим довбнем… І у нього, тобто, у мене, навіть грошей було впритик рівно для себе. 

Від цього я почувався якось незручно. Але Агнес ніби і не помітила цієї моєї незручності, коли ми оплачували роботу.

Нам ще розказали, як доглядати за тату і заклеїли їх спеціальними пластирами. 

Коли ми вже виходили з салону, то за руки не тримались, але ці парні пластирі було добре видно і я почувався так, ніби нас повʼязало якимось особливим звʼязком, якого до того не було. В цю мить я пообіцяв собі, що Агнес точно не помре в тій аварії, тепер ні. 

От тільки коли ми повернули за ріг, я буквально врізався в когось.

 Коли підняв голову, зрозумів, що це був Макс. Дикий. Гроза універу, який мав якісь підпільні оборудки.

— Чого не дивишся, куди йдеш? — презирливо кинув він, в потім побачив Агнес і вже іншим тоном сказав: — Привіт!

— Привіт, — вона усміхнулась йому. 

— Агнес, ходімо додому, — я став між ними з Максом. 

— А чого ти вирішуєш за Агнес, чи йти їй? Агнес, я ж запрошував тебе до мого клубу, памʼятаєш? Ти обіцяла, що колись зайдеш! — з нею він говорив зовсім інакше, якось мʼяко, і навіть хвилювався чи що. — Зараз хороша можливість, я тобі все покажу! Будь ласка, ти обіцяла! 
 

***

гортай далі, там продовження ------------>