2. Агнес

Я прокинулася з відчуттям, що це буде хороший день. Сама не знаю, чому я так вирішила. Але зазвичай моя інтуїція мене не підводила. 

Може, це було через те, що вчора я успішно склала останній іспит в цій сесії, і тепер попереду були літні канікули? А ще я нарешті наважилася зробити те, про що давно мріяла, але не наважувалася, та й батьки були проти. 

Зараз же  я була самостійною, навіть з власним житлом — ця невелика однокімнатна квартирка з старими меблями залишилася від бабусі, яка написала заповіт на моє ім’я. І відтепер я до батьків їздила лише у гості. 

Я встала з ліжка, накинула халат і вийшла на балкон. Легенький літній вітерець одразу розтріпав моє волосся, а яскраве сонячне світло змусило на мить замряжитися. А коли очі трохи звикли до світла, я поглянула  вбік, і побачила на сусідньому балконі Ернеста. Він дивився на мене і усміхався. 

 — Доброго ранку, — сказала я. — Які в тебе плани на сьогодні? 

Ми познайомилися тоді, коли я переїхала до нової оселі, Ернест орендував сусідню, таку ж однокімнатну квартирку. Ми якось одразу знайшли спільну мову, хоча були тільки друзями. Могли позичити одне одному що завгодно, чи разом дивитися телевізор, але щось ніби стримувало нас від того, щоб ці стосунки із дружніх перейшли у щось більше. 

— Привіт. Та нічого особливого… Сидіти розбиратись в залізі, як зазвичай, програмую дещо. Для гранту, щоб мене взяли на другу вищу освіту за грантові кошти. Це буде корисно для моєї основної спеціальності. Якщо буду і технарем і опером в одному флаконі, мені ціни не буде, — він усміхнувся.

 — Круто! — сказала я. — А я тут надумала дещо, але і хочу і боюсь…

— Ти мене заінтригувала, Агнес. Сподіваюсь, ти не збираєшся на ту сумнівну прощальну вечірку у Макса? 

 — Ти ж знаєш, що я не велика любителька вечірок, особливо, якщо там купа незнайомих людей. Я люблю невеличкі компанії, щоб усі свої..

— І при цьому ти все одно королева універу, — він усміхнувся ще ширше. — Але це я в тобі і люблю. Ну, в сенсі, як в подрузі. Ти завжди щира, на відміну від більшості. 

 Від цих слів, що звучали майже як “я тебе люблю”, хоч і з уточненням, що "як подругу”, моє серце все одно забилося частіше. Я не наважувалася навіть собі признатися у тому, що симпатичний серйозний сусід давно мені подобається. Але цього чудового ясного ранку це усвідомлення раптом прийшло до мене — я закохалася в Ернеста. І від цього всередині в мене піднімалося якесь приємне хвилювання, немов бульбашки у келисі шампанського. 

 — Я хотіла б піти в тату-салон, — сказала я швидко, поки не передумала. Коли вже скажу комусь, то точно не доведеться давати задню.  — Зробити якесь невеличке тату. Давно про цек мріяла. 

— Ого, в тату-салон? — здивувався він. — Не знав, що ти про це мріяла. Але якщо ти цього хочеш, то маєш зробити. Я теж до речі колись думав зробити тату… Але так і не визначився, що хочу, все ж, це на все життя.  А ти вже обрала, що хочеш?

 — Теж ще не визначилася, думала там подивитися якісь зразки… О, —  раптом мені спала на думку ідея, про яку я раніше не думала. — То може підемо удвох? І зробимо якісь схожі татушки, або на одному місці? Типу в знак нашої дружби…

— Серйозно? — він дивився на мене якимось таким поглядом, трохи ошелешеним, схвильованим. — Давай, я за…. Коли ми підемо? Обери місце, але хороший салон. Щоб там все стерильно було і все таке… 

 — А що, як прямо сьогодні? — набралася я хоробрості. — Салон мені вже підказали, одногрупниця робила, казала, там якісь сертифікати, все в кращому вигляді. 

— Якщо в того майстра є вікно сьогодні. Давай подзвонимо і дізнаємось….

***

Нам пощастило, виявилось що у цей день хтось відмінив запис, і майстер міг прийняти нас о шістнадцятій годині. Тож ми з Ернестом, не довго думаючи, вирушили туди. 

Нам запропонували обрати малюнок, і тут я прямо зависла — було багато гарних, і я не знала, на якому зупинитися. Зрештою сказала Ернесту:

 — Обирай ти, ти більш рішучий…

— Навіть не знаю… — він погортав сторінки і зупинився на одній з них, повернув аркуш до мене. — Що як зробити чотирилисну конюшину? На удачу. Удача не завадить ані мені, ані тобі. Може, я виграю грант, а ти таки подасись на той дизайнерський конкурс. 

 — Гарна ідея, мені подобається, — кивнула я. — І це такий універсальний малюнок, який підійде і хлопцю, і дівчині… Тільки мені вже страшно…Якби я була  сама, то вже, мабуть, утекла б…

— Ну що, ви обрали ескіз? — до нас підійшов чоловік весь в татуюваннях, той самий майстер, до якого мені порадили звернутися. — Можна буде внести в нього маленькі зміни, якщо треба.

 — Так, ми хотіли б таку картинку, — я показала йому на конюшину. 

— А можете зробити її дзеркально? Щоб обидві були нахилені одне до одного, якщо руки покласти поруч. Ну, мені можна краплю більшу картинку, а тобі, певно, краще саме таку,  як на ескізі? — запитав Ернест.

 — Чудово, — кивнула я.  — А якесь знеболення буде?

— Так, але вже під час роботи. Це місцева анестезія, тож спочатку треба пробити шкіру і вже потім втерти знеболювальне. Я буду поступово його додавати, щоб зменшити біль. Але так, шкіра на запʼястку доволі ніжна. Може бути боляче. Але малюнок зовсім малий і градієнтний, тож це буде не дуже довго, — пояснив майстер. 

 — Що ж, я готова, — сказала, зібравшись з духом. — Чи може, ти, Ернесте, будеш першим?

— Можу і перший, — він знизав плечима. — А ти можеш дивитись, як мені роблять, може, це тебе трохи заспокоїть.

 — Так і зробимо, — сказав майстер, і почав готуватися до роботи.  Та коли голка проколола шкіру Ернеста, він, до того часу спокійний і усміхнений, раптом вигукнув:

— Бляха, якого біса?....

***

гортай далі, там продовження ------------>