1. Ернест

Ще десять. Девʼять. Вісім. Сім. Шість.

Мені подобалось залізо, подобалось качати м’язи, а ще — не бачитись з людьми. Тому від оперської роботи на місці злочину я відмовився майже одразу.

Документи мене теж дратували, але принаймні з ними не треба було вести світські балачки. Світські балачки я ненавидів ще з університетських років, де мені не пощастило закохатись в "королеву" універу. Агнес була справжнім янголом. І, авжеж, найпопулярнішою дівчиною з усіх. 

Три. Два. Один.

Ми тоді жили по-сусідству, але все, на що мене вистачало, це вітатись з нею. Я був ще тим придурком і хлюпіком в той час.

 Я поставив гантелю на спеціальний тримач і встав з тренажера. 

Тіло боліло, але це був приємний біль і приємна втома. Хлюпіком я вже давно не був. Треба було тримати себе в формі, хоч і працював я після того випадку на виклику тільки з документами.

Я пішов до вітальні, клацнув пульт, увімкнувши телевізор і розлігшись на дивані.

Здається, там йшли новини. Одночасно з цим дістав мобільний і почав гортати стрічку.

—... Під час бандитських розбірок банди "WM" проти банди "Білих Тигрів" постраждала  невідома дівчина. Вона знаходилася в автівці, в бензобак якої потрапила куля, і машина загорілась. Її намагалися врятувати, та вже було пізно, дівчина померла дорогою в лікарню від численних опіків…

Я підвів очі на екран. Якраз в цю мить крупним планом показали, як дівчину несуть до швидкої і тут моє серце пробило удар.

Сюжет вже обірвався і змінився, але я швидко пішов за компом. Включив цю передачу на їхньому сайті і промотав до показу дівчини.

Поставив на паузу саме на моменті, коли її мигцем показали крупним планом і побачив на її запʼястку чорну пляму. Якість була недостатньо хорошою. Але серце вже пропустило удар.

Я скачав відео і прогнав через професійну програму покращення. Приблизив. Ще раз. Ще. Якість все ще була не та.

Прогнав через іншу програму, яка мала додати ще різкості. Знову приблизив. Вже було трохи краще. Тепер в цьому варіанті я знову прогнав кадр через покращення і вуаля… Я побачив маленьку чорну чотирилисну конюшину. Точно такої ж форми, якої була у Агнес. 

Мій запʼясток ніби загорів вогнем. Слідчим не можна мати тату. Але тоді… Коли вона так боялась його зробити, я показав їй, що це не так страшно і що якщо вона цього хоче, вона має це зробити. 

Але, можливо, це все ще не вона. Може, в мене просто була параноя. 

Дзвонити комусь в відділку і вимагати інформацію про цей випадок, тим паче, що ця справа до нас не приписана, було б марною витратою часу о десятій вечора.

Можна зайти в базу і подивитись через неї.

 Я знову сів за комп. Зайшов в базу через свій унікальний логін та пароль. Такі справи не були надто засекреченими, до них був вільний доступ всім співробітникам.

Пару кліків і я відкрив потрібний файл.

Вибух. Дівчина, яку витягнули, Агнес прізвище. Були спроби реанімації, але через значну кількість опіків і больовий шок дівчина не вижила.

Моє серце пропустило удар. Я затамував подих. Подумав, що все це якийсь сон. Це не може бути правдою. Вона завжди була такою милою і правильною, вона не могла померти від випадкового потрапляння кулі в бензобак. Тим паче, Агнес, хоч і мала права, наскільки я знав, боялась сідати за кермо. Хоча, пройшло вже майже десять років, хто зна, може, щось змінилось…

Я знову приблизив те фото, її руку. І зараз біля того тату побачив ще дещо. Абсолютно рівний круглий опік. Такі не залишаються від вибуху і горіння в машині. Такі залишаються, якщо об тебе тушили цигарку.

Я потер запʼясток, натягуючи рукав кофти нижче. 

Я знову взяв до рук телефон. В голові все протестувало. Це було несправедливо, такі люди, як Агнес, не мали так помирати… І тим паче, об таких, як Агнес, ніхто, ніхто не мав права вчиняти з нею щось таке, як було зі мною.

Я все ж вирішив дзвонити у відділок. Пофіг на все. Я хочу доступ до тіла, зараз же. 

Але щойно я знов клацнув по екрану, той не відреагував абсолютно ніяк. Екран завис. Бляха… Треба було купити новий телефон ще пару років тому. 

Я потрусив залізяку, але толку не було. Потім натис кнопку перезапуску. Але коли телефон зі мною привітався усіма тими дурними мовами, він показав мені дату. 

Це був дві тисячі дванадцятий рік. Коли мені було ще тільки двадцять… Але цікавим був не стільки рік, скільки дата. Це була та сама дата, коли Агнес взяла з собою на тату не когось іншого, не своїх модних подружок, чи табун популярних хлопців, які бігали за нею, а мене, свого мовчазного сусіда. 

Їй було страшно робити тату, але вона не хотіла нікому зізнаватися… І зізналась тільки мені. Саме в той день ми почали ще більше зближуватись…

Я сковтнув слину. Треба було змінити дату. Коли мій палець потягнувся, щоб зробити це, світло в кімнаті замиготіло і я відволікся. Але палець тицьнув в екран. От тільки я не змінив дату, а прийняв її, після чого кімната ніби закружляла, зливаючись в суцільну темряву…

***
Привіт, вітаю вас в новинці. Ця книга пишеться на конкурс, тож буду дуже вдячний за підтримку: сердечко, коментар, додавання до бібліотеки. Оновлення будуть щовечора о 22.00, чекаю на ваші щирі відгуки.