Епілог

Нарешті настав той день — випускний вечір у Школі Відьом. Стільки років ми чекали цього моменту, і водночас він здався мені надто швидким, ніби хтось таємно вкрав у нас час. П’ять років навчання промайнули наче одна мить, хоча були сповнені пригод, небезпек, випробувань і перемог.

Я згадувала себе в далекому минулому — ту дівчину, яка була впевнена, що її життя буде нудним і передбачуваним. Я думала, що стану лікарем, що проведу роки у навчанні, за книжками, серед пацієнтів, без жодного натяку на магію. Я мріяла про пригоди, але не вірила, що вони коли-небудь стануть частиною мого існування. І як же я помилялася.

За ці п’ять років у моєму житті було всього: і сміху, і болю, і страху, і тріумфу. Я пам’ятала кожен крок нашої боротьби з Чорним Чаклуном, пам’ятала, як серце вистрибувало з грудей у найтемніші миті, коли здавалося, що ми програємо. Але ми вистояли. Ми перемогли. І навіть після цього на нас чекали нові небезпеки, нові загадки, які довелося розгадувати. Ми боролися, ми робили помилки, ми вчилися довіряти одне одному. І зрештою — розібралися з ковенною магією, з усім тим, що довгий час залишалося для нас загадкою.

А тепер — усе. Навчання завершено. Попереду — новий етап. Тепер ми працюватимемо в Раді Відьом. Нам вдалося отримати там роботу, і відтепер наше слово матиме вагу. Це звучало гордо й водночас трохи страшно. Бути частиною такої сили, мати відповідальність не тільки за себе, а й за інших. І все ж я відчувала: це саме те, чого я прагнула. Не погано, як для дівчини, яка колись вважала, що приречена на сіре, передбачуване життя. Чудове майбутнє.

За ці роки сталося багато всього. Моє життя змінилося настільки, що я часом не впізнавала себе колишню. Найбільше радувало, що мої батьки знову були щасливими. Вони пройшли через труднощі, але змогли зберегти одне одного. І тепер… вони чекали дитину.

Я не могла приховати своєї радості. Усвідомлювати, що зовсім скоро я матиму молодшу сестричку (чи братика, хоча я дуже сподівалася саме на сестричку) — це було неймовірно. Я вже уявляла, як буду ділитися з нею історіями, як навчу її всьому, що знаю. Мені здавалося, ми точно знайдемо спільну мову, і ця думка зігрівала мене.

Мої друзі теж знайшли своє щастя. Еліна та Паша продовжували свої стосунки, і я не могла не радіти за них. Вони пройшли крізь стільки випробувань разом, що, мабуть, ніщо вже не могло їх зруйнувати. Їхнє кохання стало прикладом для нас усіх.

А ще несподівано для мене й для всіх інших Спайк почав зустрічатися з Лілою. Я ніколи не помічала між ними якоїсь особливої симпатії, та, мабуть, вони добре приховували. І тепер, дивлячись на них, я розуміла: щось у цьому є. Вони пасували одне одному, навіть якщо зовні здавалися зовсім різними. Час покаже, що з того вийде.

Кімі також не залишилася осторонь. Вона знайшла своє щастя з одним хлопцем, і я бачила в її очах той самий блиск, який свідчив про справжнє почуття. А от решта хлопців поки не знайшли кохання, але в них ще все попереду. Я була в цьому впевнена. Це було дивовижно — спостерігати, як кожен із нас знаходить свою дорогу, своє місце, своє кохання.

А я… Я теж була щаслива. У мене були неймовірні друзі, щаслива родина і він — мій коханий хлопець. Так, ми з Пітером досі разом. І я щоразу, коли дивилася на нього, відчувала вдячність за те, що доля подарувала мені його. Поруч із ним я почувалася королевою. Я відчувала, наскільки сильно він мене кохає, і ця любов робила мене сильнішою. Заради нього я могла все.

За цей час я познайомилася з його родиною. Це було непросто, адже я хвилювалася, як мене сприймуть. Але все минуло добре. З Еліс, його сестрою, ми знайшли спільну мову, і я навіть не очікувала, що так швидко. Вона виявилася щирою, цікавою, і наше спілкування стало для мене важливим.

І ось зараз — випускний вечір. Особливий момент, коли дитинство остаточно відходить у минуле, а доросле життя відчиняє свої двері. Я довго обирала вбрання і зрештою зупинилася на довгій світло-лавандовій сукні. Вона ніжно спадала вниз, відкриваючи мої плечі та спину. Я перекинула волосся на один бік, готуючись вдягнути довгі сережки.

Дзеркало відбивало моє відображення, і я раптом зрозуміла: я виросла. Я більше не та дівчина, яка мріяла про пригоди, сидячи в порожній кімнаті. Я стала відьмою, людиною, яка знайшла своє місце.

У цей момент до мене підійшов Пітер. Його кроки були тихими, але я відчула його присутність ще до того, як побачила у дзеркалі його обличчя. Він зупинився позаду, дивлячись на мене так, ніби бачив уперше.

— Ти така прекрасна, — його голос був тихим, майже пошепки, але в ньому звучала щирість, яка зігрівала сильніше за будь-які закляття.

— Як і завжди, — засміялася я, намагаючись приховати хвилювання.

Він підійшов ближче, обійняв мене ззаду, його губи торкнулися моєї шиї. Я відчула, як по шкірі пробігли мурахи. Здається я ніколи не звикну до його дотиків.

— І чим я заслужив таку чудову дівчину? — він говорив легко, але я знала: для нього це не просто слова. — Ася, я так тебе кохаю.

Я розвернулася до нього, зустрівшись із його поглядом. Він був таким глибоким, що я могла б загубитися в ньому. І, не вагаючись, я поцілувала його. У його обіймах я почувалася найщасливішою людиною на світі. Усе інше втрачало сенс. І я знала: це не просто закоханість. Це моє життя. Це те, без чого я вже не уявляла себе.

— І я тебе кохаю, — прошепотіла я, і він посміхнувся так, що моє серце знову затремтіло.

— Ніколи не втомлюся це чути, — відповів він і знову притягнув мене ближче, знову поцілував.

Я хотіла б провести так усе життя. І я знала: у нас буде час. У нас буде майбутнє. Адже ми створені одне для одного. А тому життя точно буде просто прекрасним.