Дрейк

Ось і закінчується навчальний рік. Мій третій рік в цій Школі Відьом. Я сподіваюся, що наступні будуть більш спокійними, хоча так явно не буде. Завжди буде небезпека, адже знайдеться той, хто захоче отримати владу. І тоді ми будемо боротися з такими. Хоча, маю визнати, ритуали досить складно проводити.                                                                                                                                         

До того ж Ася обрала не мене. Але я не сказав би, що довго страждав через це. В мене проста симпатія до цієї дівчини, а от з Пітером в них щось справжнє. А я своє щастя ще обов'язково знайду. Моя мама завжди казала, ніби те, що назначено мені долею, нікуди не подінеться. Ну що ж, подивимося.                                                                                                                                                     

Поки ж я збирав речі, адже вже зовсім скоро настане час повертатися додому, в Італію. Там на мене чекають друзі, які хочуть влаштувати вечірку на честь перемоги над Чорним Чаклуном. Звичайно вже всі були в курсі того, що з'явився ковен і ми зіграли в тій битві не останню роль. І коли я вже майже все зібрав, в двері постукали. І яке ж здивування було, коли я побачив Філіпа. Ось його точно не очікував.                                                                                                                                                     

- Ти що тут робиш? - не зрозумів я. 

- Мене сюди запросив ректор Аластар, - посміхнувся він. - Йому потрібна була моя допомога, тому я тут.                                                                                                                                                                

- Йому твоя допомога? - не зрозумів я. - Навіть не уявляю, чим би ти міг йому знадобитися. Хіба щось сталося.                                                                                                                                                  

- Уявляєш, братику, комусь я таки потрібен, - сказав він. - Ось зайшов привітатися та сказати, що ти молодець.                                                                                                                                                     

На мить мені здалося, що почулося. Філіп і справді так вважає? Хоча, ми ж допомогли врятувати світ. Філ підійшов та протягнув мені руку, аби я потиснув її. Таким чином він виражав мені свою повагу, як прийнято в нашій родині. Якусь мить я просто дивився на нього, а потім таки потиснув її.                                                                                                                                                                         

- Сподіваюсь, ми зможемо продовжити спілкування, як раніше, - посміхнувся Філіп. - А тепер мені час йти, побачимося вдома.                                                                                                                                   

І брат пішов, залишивши мене наодинці зі своїми думками. Можливо це якась його нова гра? Чи він справді цього хоче? Час покаже...