Глава 5

Нарешті мама прибула в Школу Відьом. І мені стало справді спокійніше, адже тепер мої близькі були поруч. І якщо ми тут всі разом, то обов'язково все буде добре й ми переможемо Чорного Чаклуна. Але чомусь все частіше я занурювалася у свої думки. Я досі не могла розібратися в собі. І я розумію, що зараз це точно не доречно, однак нічого не могла з собою поробити. Досить важко мені давалися тренування, адже на них потрібно було зосередитися. Потрібно терміново з цим щось вирішувати, інакше це може мені завадити.                                                                                                                       

Зараз ми були на індивідуальному тренуванні з Еліною, адже вона буде моєю правою рукою. І, звичайно, дівчина помітила мій стан. Але я не знаю, чи варто з нею обговорювати це. Хоча Кімі знає про мої почуття, і намагалась дати мені пораду, проте вона, за її власними словами, не дуже розбирається в усіх цих речах, адже ніколи по-справжньому не закохувалась. Та все ж намагалась допомогти хоч в чомусь.                                                                                                                                  

- Ася, ти в порядку? - врешті запитала Еліна.                                                                                                 

- Так, все добре, - сказала я.                                                                                                                             

- Але щось не помітно, - посміхнулась Еліна. - Давай краще зупинимось, бо ти зараз тут спалиш усю Школу.                                                                                                                                                                

Ми були лише вдвох, адже Анна сьогодні мала якісь справи. І я навіть не помітила, що і справді зараз моя магія була досить не стабільною. Дівчина уважно спостерігала за мною. Таке відчуття, ніби вона бачила те, що я хотіла приховати.                                                                                                                    

- Ася, ти ж знаєш, що я готова тебе вислухати, якщо щось, - сказала Еліна, присівши поруч зі мною. - Я знаю, що ми тільки налагодили наше спілкування, але я бачу, що тебе щось тривожить. Можливо навіть допомогла би.                                                                                                                                          

- Навіть не знаю, - визнала я. - Зараз просто не час думати про таке, адже постійна небезпека. Однак я нічого не можу з собою зробити. Справа в тому, - я видихнула. - Мені подобаються одразу двоє хлопців.                                                                                                                                                                

- Дрейк та Пітер? - побачивши мій здивований погляд, вона продовжила. - Коли закохуєшся, то починаєш помічати такі речі.                                                                                                                              

- Так, в мене є почуття, але я не розумію, що мені з цим робити, - Еліна уважно мене слухала. - В мене був поцілунок з Пітером. Мій найперший поцілунок.                                                                                       

- Оце так новина, - посміхнулась дівчина. - Значить вибір очевидний? Пітер?                                             

Але я навіть не знала, адже важко розібратися в собі. В моєму житті не було романтики, стосунків чи навіть просто побачень з хлопцями. А тут одразу двоє, однак я не знаю, чи це взаємно. Хоча Пітер сказав, що я йому подобаюся. Думаю, Дрейку також. Дев'ятнадцять років жила без стосунків, а тут треба робити вибір.                                                                                                                                          

- Послухай, Ася, я дам тобі пораду, - сказала Еліна. - Не знаю, чи доречна вона буде, але все ж. Ти явно подобаєшся їм двом. Однак подумай добре, кого ти уявляєш поруч з собою? В важкі моменти кого хочеш бачити? - це змусило мене задуматися. - А взагалі просто йди прогуляйся, а потім йди до того, до кого хоче твоє серце. І ноги самі знайдуть правильний шлях.                                                                   

А це було досить хорошою порадою. Можливо так я би й справді одразу розібралась в собі. Ну що ж, може варто спробувати?