Глава 4

Пашка від мене теж добряче отримав за те, що не розповів мені про свої стосунки з Еліною. Але коли я побачила його винувате обличчя, то одразу заспокоїлась. До того ж я зрозуміла, що брат і справді закоханий в Еліну. Що ж, це стало для мене новинкою, але я справді була рада за них. Нарешті Паша зможе бути щасливим. Залишається лише розібратися з Чорним Чаклуном, і тоді все стане просто чудово.                                                                                                                                                                

Але вечірка й не думала закінчуватися. Здається, вона триватиме до самого ранку. Ну що ж, завтра ще навчання не буде, принаймні для інших. А от у нас ковенні тренування ніхто не скасовував. Тому коли вже була ніч, то я остаточно втомилась від цього всього. Кімі ж вирішила ще трохи провести час з якимось хлопцем, а Еліна та Паша вже давно кудись зникли. Тому бажання йти в кімнату не було, адже там може бути мій брат. Я ж просто блукала школою. Може піти потренуватись? Мене почали навчати простеньким бойовим прийомам, та я точно не була для цього створена. Ну може дати цьому ще один шанс?                                                                                                                                                                  

Я попрямувала до колишнього факультету ковенних відьом. Анні вдалося там зробити для нас тренувальну залу. І саме там я почувала себе в безпеці. Проте не одразу я зрозуміла, що тут не одна. Пітер тренувався. Що ж, краще не буду йому заважати. Я намагалася тихенько піти, однак хлопець мене помітив.                                                                                                                                                    

- Ася, - здивувався він. - Я думав ти на вечірці.                                                                                               

- Вибач, не буду тобі заважати, - посміхнулась я.                                                                                          

Насправді я збиралась якийсь час по-можливості уникати його, адже не знала як себе поводити з цим хлопцем. Тим паче я ж досі не змогла розібратись в своїх почуттях до Пітера. Але зараз тікати було нікуди.                                                                                                                                                                 

- Та ні, залишайся, - відповів Пітер. - Знаєш, в мене складається відчуття, що ти якось уникаєш мене. Ніби соромишся того, що було.                                                                                                                        

- Соромлюся? - не зрозуміла я.                                                                                                                        

- Того поцілунку, Ася, - спокійно пояснив хлопець, підійшовши ближче. - Чи ти навіть не пам'ятаєш його?                                                                                                                                                                  

- Як тут забути, - буркнула я.                                                                                                                            

Тим паче якщо врахувати, що це був мій перший поцілунок. Цікаво, а Пітер це зрозумів? Господи, що зі мною відбувається. Тут небезпека, Чорний Чаклун вирішив знищити нас всіх, а я думаю про те, що було між нами.                                                                                                                                                    

- Ася, - Пітер підійшов ще ближче. - Я ж бачу, що тебе щось хвилює. І не треба говорити, що це через постійну небезпеку. Я це й так розумію, однак тут щось інше.                                                                        

- Пітер, я... - я важко видихнула. - Мені здається, що зараз просто не час про це все говорити. Я не знаю, що тобі сказати.                                                                                                                                       

- А коли час настане? - запитав він. - Ми не знаємо, що буде завтра. Раптом ми не переживемо цю ніч. І я хочу жити тут і зараз, - Пітер обережно взяв мене за руку. - Ти подобаєшся мені, дуже сильно. Раніше я не говорив це тобі, адже не знав, чи взаємно це. А зараз наважився. І навіть байдуже, якщо Пашка відірве мені голову.                                                                                                                               

Але я справді не знала, що йому відповісти. Пітер мені подобався, проте я не була впевнена в своїх почуттях. Хоча мене неймовірно тягнуло до цього хлопця. Проте чи вистачить цього? Але ж він не пропонує мені нічого серйозного.                                                                                                                    

- Можеш не відповідати, - сказав хлопець. - Я вже зрозумів, що для тебе це важко. І тобі потрібен час. Я готовий почекати.                                                                                                                                          

- Дякую, - прошепотіла я. - Насправді, мене дуже тягне до тебе. Але я досі не розібралась в своїх почуттях.                                                                                                                                                            

- Тоді я точно зачекаю, - посміхнувся Пітер.                                                                                                  

Я не стала розповідати про те, що в мене є симпатія до Дрейка, адже це зараз буде недоречно. І може саме через це я не можу йому зараз нічого сказати. Мені потрібно розібратися з цим коли нарешті буде час...