Еліна

Я поглядувала на годинник, адже Паша мав прибути з хвилини на хвилину. Серце калатало, ніби хотіло вирватися з грудей. У повітрі стояла тривожна тиша, здавалося, навіть вітер за вікном зупинив подих, очікуючи тієї миті, коли він з’явиться. Йому вдалося отримати від Анни артефакт, що дозволяв переноситися в інше місце, проте лише ненадовго і не надто далеко. Там було багато умовностей, обмежень і небезпек, але все одно це було дивом: ми могли бачитися, навіть коли світ навколо ніби навмисно намагався нас роз’єднати.

Я була цьому неймовірно рада. Іноді, коли він зникав надовго, здавалося, що весь мій світ розсипається на друзки. Тому тепер саме очікування вже наповнювало серце солодкою тривогою. Кожна секунда тягнулася нестерпно довго, а кожен звук у коридорі примушував здригатися.

Ми давно збиралися розповісти усім про наші стосунки, але після історії з Мартінезом руки ніяк не доходили. Наче сама доля весь час відкладала цей момент, підсовуючи нові й нові випробування. Чим більше ми чекали, тим важче ставало. Мовби між нами й оточенням виросла прозора стіна: усі здогадувалися, але ніхто прямо не говорив.

Я відчувала, що поки зарано відкриватися всім. Варто було спершу поговорити з Аською, знайти слова для неї, адже без цього неможливо рухатися далі. Вона була занадто близька з братом, і я не хотіла, щоб усе виглядало як зрада чи таємниця. Та в той же час страх зупиняв мене: а що, як вона не пробачить? Що, як усе стане ще гірше?

Ліла підозрювала, що в мене хтось є, проте мовчала, лише загадково посміхалася, коли я кудись зникала чи довго не відповідала на її питання. В її очах інколи з’являлася м’яка іронія, ніби вона знала набагато більше, ніж показувала.

Іноді ця усмішка дратувала, іноді заспокоювала, та найчастіше — просто лякала: а що, як вона справді вгадала, хто саме краде мій час і думки? Сестра, можливо, й здогадувалася про Пашу, але жодного разу прямо не сказала.

Я ж не наважувалася підняти цю тему. Для мене самої було дивно усвідомлювати, що відбувається. Я завжди думала, що не створена для стосунків, що мені простіше й легше залишатися осторонь, нікого не впускати у власний світ.

Моє життя було схоже на фортецю з високими стінами, і мені здавалося, що жоден не зможе їх подолати. Та зараз усе руйнувалося: поруч із Пашею мені здавалося, що я справді можу бути іншою, кращою. І хоч ми ще нічого не встигли відкрити для всіх, поки все виходило напрочуд добре.

Я ходила по кімнаті, час від часу кидаючи погляд на вікно. Небо за ним було густе, темно-фіолетове, зорі світліли, ніби чекали чогось надзвичайного. За кілька хвилин він з’явився. Його обличчя осяяла та сама добра, трохи сором’язлива усмішка, від якої у мене завжди тепліло в грудях. В його очах світилася ніжність, змішана з хвилюванням, і від цього я майже розплакалася ще до того, як він встиг щось сказати.

Як же сильно я за ним скучила, хоча минув лише тиждень. Час без нього здавався нескінченним. Він підійшов до мене й ніжно поцілував. Це завжди діяло на мене як магія: все тіло тремтіло, серце шалено билося, і світ розчинявся десь на задньому плані. Здавалося, я по-справжньому закохалася в цього хлопця. Та все одно всередині лишалося ледь помітне питання: а чи взаємно?

— Я так скучив за тобою, — тихо сказав Паша, і в його голосі було стільки щирості, що сумнів на мить зник.

— Я теж, — відповіла я з посмішкою. — Цікаво, а до Кімі ти теж так прибував по ночах, коли ніхто не бачив? Чи лише я особлива?

Його очі стали серйозними, але теплими. Вони світилися так, що я майже злякалася: чи можливо взагалі, щоб на мене дивилися з такою увагою?

— Ти найособливіша дівчина, яку я зустрічав у своєму житті, — відповів він так упевнено, що в мене перехопило подих. — І взагалі навіщо ми зараз говоримо про минуле? Тоді мене не було з тобою. Зараз я тут, і навіть не хочу згадувати інших.

— Правда? — прошепотіла я, і цей шепіт зрадив більше, ніж мені хотілося.

Було дивно чути, що він бачить у мені щось настільки важливе. Я звикла до зовсім інших слів — до того, що мене не можна любити, що я надто різка, надто вперта, надто зла.

Мене завжди переконували, що з таким характером я приречена бути самотньою, що ніхто не витримає моїх примх і вибухів. І все ж Паша дивився на мене так, ніби всі мої колючки не мали жодного значення.

— Еліно, — він промовив моє ім’я так ніжно, ніби боявся зламати крихкий кришталь. — Ти найпрекрасніша дівчина, яку я бачив у своєму житті. Я бачу, що для тебе це непросто чути. І навіть не уявляю, хто зміг таке вбити тобі в голову. Але знай: для мене ти єдина.

Я завмерла. Ці слова здавалися нереальними, чужими для мого вуха. Здавалося, що він читає якесь заклинання, а я потрапляю в полон, з якого вже не зможу вибратися.

— І ти мені навіть нічого не скажеш? — його усмішка стала ледь тривожною. — Чи я дарма зізнаюся, а в тебе лише симпатія?

— Мені незвично таке чути, — зізналася я. — Я просто боялася, що мої почуття до тебе не взаємні. Що для тебе я лише чергова інтрижка. Я ж нічим не особлива, до того ж маю жахливий характер. Тобі потрібна нормальна дівчина…

— Я сам вирішуватиму, хто мені потрібен, — перебив мене Паша, і в його голосі забриніла та сама сила, якої я так давно в ньому шукала. — І вже вирішив. Я не можу без тебе. Ми всі маємо недоліки. Але одного разу ти зустрічаєш людину, яка стає твоїм центром. Ти бачиш усі проблеми, усі тіні, але вони вже не мають ваги. Серце співає особливу пісню лише для неї. І це сталося зі мною, Еліно.

Він узяв мою руку. Його пальці були теплими, трохи тремтіли, але тримали впевнено, так, ніби він боявся відпустити. Я відчула цю силу, цю впертість, і зрозуміла, що він не жартує.

— Байдуже, наскільки важко буде, — продовжив він. — Байдуже, скільки ще випробувань нам випаде. Я готовий дихати заради тебе. Стати тобі коханим, другом, ким завгодно. Аби лише бачити твою усмішку. Вона стала для мене зіркою в темряві.

Я не помітила, як в очах з’явилися сльози. Вони текли самі по собі, змішуючись із тихим сміхом, бо я не могла повірити у власне щастя. Це були найпрекрасніші слова, які я будь-коли чула. Усе моє серце співало разом із ним, і я зрозуміла: він той, кого я так довго чекала. Той, хто здатен розвіяти темряву довкола. І я була готова чути ці слова вічність.