Пітер

За два місяці почнеться мій останній рік навчання в Школі Відьом. Хоча, нам доведеться залишитися ще, доки усі представники ковену не закінчать її. Тоді ми зможемо отримати роботу при Раді Відьом. Ну що ж, мені в принципі було байдуже, адже зараз головне - це перемогти Чорного Чаклуна. А далі вже якось буде. Хоча я маю думати про мати та сестру. Тому це й можливість буде заробляти хороші гроші.                                                                                                                                

Та я роздумував не лише про це. Чи не кожного дня я згадував Аську. Її прекрасні очі, посмішка та оці фрази, що мали би дратувати, але від неї звучали досить мило. Здається, я починаю по-справжньому закохуватися в цю дівчину. І справа тут не лише в тому, що вона лідер мого ковену. Це я зрозумів за кілька днів після повернення додому. Я майже фізично відчував біль від того, що вона так далеко.                                                                                                                                                     

Тому я намагався якомога більше часу проводити в тренуваннях або допомагав мамі та сестрі. Еліс цього року починає навчання в Школі Відьом, і вона явно планувала вступити на бойовий факультет. Насправді через її сильний дар телепатії ні в кого навіть не виникло сумнівів, що вона буде навчатися в школі. Та й підготовка в неї була досить сильна, я ж особисто її тренував. От і зараз вона просила навчити її новим прийомам.                                                                                         

- Еліс, ти ж вмієш читати думки, - пояснив я, подаючи їй руку, аби сестра піднялась. - Це робить тебе дуже небезпечним противним, адже можеш передбачити дії. Чому ти цим зовсім не користуєшся?                                                                                                                                              

- Я не знаю, - сестра видихнула. - Я просто вимикаю свій дар, коли ми тренуємось. Це точно мені не допоможе в битвах.                                                                                                                                        

Взагалі я не дуже хотів, аби Еліс цього року починала навчання, адже мені спокійніше, коли вони з мамою в безпеці. Хоча б до того часу, як вдасться перемогти Чорного Чаклуна. Сестра рвалась в бій, і я прекрасно це розумів, адже в нас досить схожі характери. Та я обіцяв піклуватися про сестру.                                                                                                                                                            

- Еліс, я знаю, що я не можу заборонити тобі їхати в Школу, адже ти все одно це зробиш, - сказав я. - Там зараз буде дуже небезпечно, і я хочу, аби ти могла себе захистити. Я ж не завжди зможу бути поруч, хоча постараюсь.                                                                                                                                    

- Пітер, невже ти хвилюєшся за мене? - сестра посміхнулась, склавши руки на грудях. - Ніколи б не подумала.                                                                                                                                                          

Я знав, що вона жартує. Хоча в її голосі проскакували сумні нотки. Невже сестра боїться їхати туди? Чи тут щось інше?                                                                                                                            

- Еліс, ти моя сестра і я люблю тебе, - врешті сказав я. - І я не хочу, аби з тобою щось сталося. Будь ласка, ти маєш бути обережною.                                                                                                       

Але замість слів сестра просто підійшла ближче та міцно обійняла мене. І це стало неабияким здивуванням. Ми ж ніколи не були близьким, однак я справді любив Еліс. Вона була така маленька. Прямо як Аська. В голові виник спогад, як ми поцілувалися. Останнім часом я міг думати лише про це.                                                                                                                                                                     

Поки я був в своїх думках, Еліс скористалась прийомом, який я її навчив. Вона перекинула мене через себе і я опинився на підлозі.                                                                                                                           

- Перший твій урок, ніколи не відволікатися, - розсміялась сестра. - І так, мені вдалося скористатися даром. От тільки бачити, як брат цілується, - вона скривилась.                                

Це змусило мене посміхнутися. Еліс справді вдалося використати свій дар. Колись він точно врятує не одне життя...