Розділ ІІІ

Повернення Костянтина Чорнотія ніяк не входило в мої плани. Я ж навіть перевіряв цього Ваську, і він був звичайним Провідником. Та й я вважав, що того кота ми назавжди знищили. Скоріш за все, це так несвідомо постаралася його магія. Та й донька прикривала його своїм даром, не знаючи цього. А тепер мене розкрили.

Насправді я не планував, що так швидко все станеться. Ну нічого, я вже набрав достатньо могутності, та й непогану підтримку. Створені мною монстри мають відволікти Раду, а я в той час займуся Школою Відьом. Там зосереджена занадто сильна магія, і я маю позбавити їх цього джерела. Та й ковен може стати проблемою. Хоча я бачив їх. Це ж діти, вони ні на що не здатні. Це буде занадто просто.

Правда, доведеться пожертвувати власним сином. Але задля великої мети я готовий піти на це. Хоча, може він ще прийме мою сторону. Однак ковенні зв'язки занадто сильні. Ну що ж, якщо це ціна, яку я маю заплатити — то я готовий.

Темрява, що оточувала мене, пульсувала, мов живий організм. Вона дихала зі мною в унісон, підкоряючись моїй волі. Кожна тінь у цьому залі була частиною мене, кожен шурхіт і подих — нагадуванням, що я більше не людина, я щось інше. Я переріс Раду, переріс усіх тих слабаків, що вважали себе вершителями доль. Вони — лише уламки старого світу, а я стану основою нового.

Мої створіння вже рушили. Вони підуть у темряву міст, у підземелля й нетрі, де їх ніхто не чекатиме. Коли Рада зрозуміє, що трапилося, буде вже надто пізно. Коли вони зберуть усі сили проти чудовиськ, я вдарю в саме серце — у Школу. Це місце завжди було гніздом сили, фортецею, де виростали ті, хто вмів чинити опір. І саме тому його треба знищити. Не захопити, не підкорити, а вирвати з корінням, щоб ніщо не нагадувало про нього.

Я пам’ятаю, як стояв колись на її подвір’ї. Тоді ще юнак, ще вірив у світло. Пам’ятаю запах трави після дощу, голоси викладачів, що обіцяли: «Ти станеш великим, якщо підеш дорогою чесності й служіння». Брехня. Вони всі — брехуни. Вони лякають дітей примарами темряви, щоб тримати їх у покорі. Вони називають себе наставниками, але насправді лише паразити, що живляться чужими талантами. Вони змушували вклонятися правилам, які самі ж і вигадали, а тих, хто не корився, знищували.

Я був серед тих, кого вони хотіли зламати. Але мене неможливо зламати. Я не з тих, хто гнеться під вагою. Я — вага. Я — кінець і початок.

Мій син… Спайк. Його народження було несподіванкою, і певний час я навіть бачив у ньому продовження себе. Та він надто довго жив серед них, надто сильно зв’язався з іншими. Його серце м’яке, як глина, і тому ним легко маніпулюють. Вони дали йому відчуття дому, і він повірив, що належить до них. Але він не їхній. Він мій. У його жилах тече моя кров, у його душі — мій відбиток. Він може ненавидіти мене, може відштовхувати, але ніколи не втече від того, ким є насправді.

І все ж, я не маю ілюзій. Його ковен не відпустить його. Ці діти, наївні та смішні, тримаються одне за одного, наче потопаючі за уламок корабля. Іноді ця прив’язаність сильніша за будь-які клятви. Якщо він стане між мною та моєю метою — я зітру його так само, як стирав усіх інших. Навіть якщо доведеться розірвати власне серце. Бо моя мета більша за мене самого.

Я відчув, як хвиля магії пройшла крізь мої руки. Згустки темряви закрутилися, формуючи силуети — мої створіння народжувались одне за одним. Їхні очі палали червоним, тіла складалися з уламків тіней та болю. Вони не знали страху, не знали жалю. Вони були ідеальними воїнами — породженням моєї ненависті та моєї жаги влади.

Світ ще не готовий до мене. Але він навчиться коритися. Вогонь мого гніву очистить його від слабких і непотрібних. А потім я збудую новий лад — без Ради, без Школи, без їхніх нікчемних правил. Світ, де панує тільки сила.

Я підняв руку, і темрява розійшлася, відкриваючи переді мною образ — Школа Відьом. Її високі башти, вкриті срібним сяйвом заклять, її подвір’я, де зараз, мабуть, діти сміялися, не підозрюючи нічого. Я бачив це так чітко, ніби стояв там. І в моїй уяві вже здіймався дим, уже валилися стіни, вже крики лунали в ночі.

Я посміхнувся. Їхній час закінчився. А мій — тільки починається.