Глава 18

Ми досі знаходились тут, адже так і не змогли отямитися від того, що мій батько знову з нами. Зовсім скоро ми станемо справжньою родиною. Однак потрібно звідси вибиратися. Заради цього ритуалу нам довелося зняти захист на цьому приміщенні, аби зміг увійти хтось, хто не має ковенної магії. І тепер тут може бути не надто безпечно. Краще би нам переміститися в більш комфортніше місце. Та й передчуття якесь...                                                                                                                                           

- Яка ідилія, - почула я голос.                                                                                                                            

Ми всі різко розвернулися, побачивши ректора Мартінеза. Він увійшов сюди так тихо, що ніхто з нас не почув. Тепер, коли я знала про їх родинні зв'язки зі Спайком, то помічала схожість. Батько ж поряд зі мною напружився, ніби закриваючи нас. І я не розуміла цього, адже він же на нашій стороні. Що сталося?                                                                                                                                                             

- Карлос, - прошипів батько. - Тепер, коли мене вже не стримує твоє закляття, я пригадав багато речей.                                                                                                                                                                 

- Його закляття? - не зрозумів Спайк. - Тату, що тут відбувається?                                                             

- Костянтин, не думав, що колись зможу тебе ще раз побачити, - чоловік не звертав увагу на свого сина. - Мені здавалося, що я потурбувався про те, аби ти більше ніколи не зміг мені заважати. Але я недооцінював твоїх дітей.                                                                                                                                 

Я абсолютно нічого не розуміла, як і інші. Проте мої друзі ніби приготувалися оборонятися. Якісь інстинкти змушували нас це робити. Анна ж теж намагалася прикрити мене та Пашку собою, аби нічого з нами не сталося.                                                                                                                                             

- Що відбувається? - запитала я.                                                                                                                    

- Саме через Карлоса Мартінеза я був стільки років під прокляттям. А колись ми навіть дружили і працювали разом, - пояснив батько. - Доки він не обрав шлях Чорного Чаклуна. Весь цей час, поки я був котом, то спогади ніби блокувало щось. Але тепер я пригадав все, і готовий давати відсіч, адже ти не зашкодиш моїй родині.                                                                                                                                

- Ти завжди псував мої плани, - розсміявся чоловік. - І все ж було ідеально, я позбувся тебе, твоя донька могла би дати мені магію ковену.                                                                                                        

Тільки тепер в голові склався увесь пазл. Ректор Мартінез - це Чорний Чаклун. Саме він міг взяти родовий перстень Спайка. Невже він хотів підставити власного сина? Я подивилася на друга, і, здається, він думав про те саме.                                                                                                                     

- Ми закінчимо з цим зараз, - занадто спокійно сказав батько.                                                                    

Він кинувся на ректора, проте той плеснув в долоні та розчинився в повітрі. Ну звичайно, йому зараз не вигідно боротися, адже навіть якби чоловік перемагав, ми би не дали йому піти звідси. Ні, в нього більше досвіду, але ніхто не знає, чим би все закінчилося...