Глава 16

Я не знаю, куди бігла. Сльози текли з моїх очей, і я просто не могла їх зупинити. Невже весь цей час мій батько був поруч? Ще й нічого не говорив. Так ось чому я відчувала таку прив'язаність до цього кота. А його дивне ставлення до Пашки та мами... І тому він й підтримував Анну, коли вона згадувала свого сина.                                                                                                                                                          

Але зараз мене ображало те, що він так мені нічого й не розповів. Чому в цьому світі всі приховують якісь секрети? І чому найрідніші люди можуть робити так боляче. Я ж просто бігла й не знала, куди мені подітися. Але коли я опинилася на вулиці, то мало не зіштовхнулася з кимось. Піднявши заплакані очі, я побачила Пітера. Його ж обличчя одразу стало серйозним, і я навіть побачила хвилювання хлопця.                                                                                                                                                                 

- Ти в порядку? - запитав він, а я змогла лише похитати головою. - Хочеш втекти? - кивок. - Добре, пішли зі мною.                                                                                                                                                    

Він взяв мене за руку та потягнув кудись знову в Школу. Але я не хотіла бути тут. Та краще послухати Пітера, адже він явно мав якийсь план. За кілька хвилин він підійшов до якихось сходів, та потягнув мене нагору. І коли я побачила, де опинилася, то на мить навіть затамувала подих. Це була невеличка кімната, в якій абсолютно нічого не було. Лише якісь меблі, накриті білою тканиною. Але мою увагу привабило не це. Уся стеля була прозорою. Але чомусь я була впевнена, що з вулиці все виглядає зовсім не так. Я бачила небо, і воно було таким прекрасним. Пітер звідкись витягнув ковдру та розстелив її на підлозі. Він ліг на нього та покликав мене.                                                                           

- Ти ж не будеш вічно просто стояти? - сказав хлопець.                                                                                 

Я ж прийшла в себе та лягла на спину біля нього. Хмарки летіли по небу, вимальовуючи свій химерний танок. Усі думки ніби пливли за ними, і я нарешті змогла розслабитися. Пітер же просто мовчав, однак я знала, що йому цікаво і скоро він не витримає.                                                                                           

- Так що сталося? - запитав він.                                                                                                                         

- В цій Школі занадто багато секретів, - сказала я. - І цей просто вибив мене з колії. Але я поки не хочу говорити про це.                                                                                                                                                  

- Тоді змінемо тему, - посміхнувся Пітер. - Ти знаєш, це одне з найкращих місць в цій Школі. Тут тихо та можна подумати. Ти знаєш, я віддаю перевагу проводити час на самоті. Лише друзі витягують мене в реальний світ.                                                                                                                                                  

- А я твоя повна протилежність, - мені навіть вдалося розсміятися. - І як ми взагалі з тобою можемо дружити?                                                                                                                                                          

- Навіть не знаю, - Пітер теж не стримав сміху. - Можливо, нам варто не просто дружити, і тоді все стане більш зрозуміла.                                                                                                                                    

Я уважно подивилась на нього, не розуміючи, що хлопець хотів сказати. Він зустрівся зі мною очима, і я побачила в них щось, що так і не розгадала. Ми були так близько, і якесь дивне відчуття виникло. Я знала, що мене тягнуло до Пітера. Але це ж лише тому, що ми в одному ковені. Проте зараз розумію, що ні - це щось інше. Поступово ми почали тягнутися одне до одного, доки не сталося те, чого я боялась та чекала найбільше. Мій перший поцілунок. І він стався тут, з найкращим другом мого брата. Пітер притягнув мене в свої обійми, запустивши руку в волосся. Я навіть і не уявляла, що все буде настільки приємно. Я читала про метеликів, проте тут в рази сильніше. Я ніби тонула, а він був моїм повітрям...