Паша

Я досі не міг повірити, що Спайка дійсно підозрюють у зв'язку з Чорним Чаклуном. А може й навіть думають, що він сам і є Чорним Чаклуном. Та найгірше було не це. Він приховував стільки всього від нас з Пітером, а це означало, що ми не мали найголовнішого — довіри. Ми не просто ділили кімнату, ми були справжньою родиною. Можна було говорити про все, але тепер я відчував, що між нами з'явилася прірва, якої раніше не було. Спайк не довіряв нам. І це боліло.

Я важко оперся на підвіконня і глибоко видихнув, намагаючись зібрати думки. Ніколи б не подумав, що він може бути сином ректора Мартінеза. Це здавалось таким неймовірним, але ще більше мене турбувало те, що ми з Пітером, незважаючи на всю нашу близькість, навіть не підозрювали про його таємниці. Він ніколи не розповідав про себе.

Його життя було для нас чимось непрозорим, і саме це зараз було найбільш болючим. Ми ділили з ним ночі біля вогнищ, тренування до виснаження, вечори сміху й навіть моменти, коли хтось із нас падав у відчай. І весь цей час він носив у собі щось настільки велике й небезпечне, що й гадки не мав поділитися.

Обережно двері відчинилися, і я почув тихі кроки. Спайк мав бути на допиті Ради, а Пітер та Ася поїхали з ним. Ася, як лідер ковену, мала бути там, а Пітер — бо він знайшов той проклятий перстень. Я знав, що це була лише одна людина, яка могла увійти в кімнату.

Теплі руки Еліни обвили мене ззаду, і я відчув її підтримку. Вона не сказала ані слова, але її присутність була все, що мені було потрібно в цей момент. Вона наче забирала з моїх плечей хоча б частину того тягаря, який я носив. Її дотик завжди був спокійним, рівним, але в ньому відчувалася сила, що тримала мене від остаточного падіння.

— А чому ти не поїхала? Ти ж права рука Асі? — промовив я, повертаючись до неї, намагаючись відволіктися від важких думок.

— Вони впораються й без мене, — спокійно відповіла Еліна, її голос був заспокійливим, як шелест вітру серед трав. — А ти зараз більше потребуєш цього. Як ти?

— Важко сказати, — видихнув я, дивлячись у вікно. — Досі не можу повірити, що Спайк міг стільки приховувати від нас з Пітером. Він би й далі мовчав, якби не це все. Але, знаєш… я не вірю, що він якось пов'язаний з Чорним Чаклуном.

— Ніхто з нас не вірить, — зневажливо фиркнула вона. — Таке він би не зміг приховати від ковену. Ми б точно відчули. Але знаєш, чутки скоро почнуть ширитись, і вся Школа Відьом буде вважати його винним. Так що буде весело.

Її слова звучали як холодний душ. Але вона мала рацію. Чутки в нашому світі мчать швидше за вогонь по сухій траві. Одне слово, одна підозра — і вже завтра вся Школа шепоче за твоєю спиною. І навіть якщо ми віримо в невинуватість Спайка, інші цього робити не будуть. Світ довкола нас завжди був жорстоким у своїх судженнях. І ми повинні будемо якось з цим жити. Або боротися.

Я повернувся до Еліни, обняв її, і в той момент відчув, як все важке, що накопичувалося всередині, відпускає. З нею не було нічого схожого на те, що було з Кімі чи іншими дівчатами. Це було справжнє. Я справді закохався в неї. Мені хотілося бути кращим для неї, і я бачив, як вона змінюється поряд зі мною. Ми обидва стали інші — сильніші, відвертіші, чесніші. Наші стосунки не були грою чи тимчасовою пристрастю. Це було щось, що горіло тихим, але впевненим полум’ям усередині.

— Як добре, що ти в мене є, — прошепотів я, торкаючись її волосся.

— Це ти зараз так говориш. Почекай ще трохи, і завиєш, — пожартувала Еліна, її сміх був теплим і заспокійливим, наче хвиля, що накриває тебе й забирає тривогу. — Але знаєш, я зрозуміла одне. Нам треба розповісти про наші стосунки. Почати з Асі. Не знаю, як вона це сприйме, але це треба зробити. Ми ж тільки почали налагоджувати наші стосунки, і може бути складно.

Її слова прозвучали як виклик, як крок у невідоме. Ася була не просто сестрою. Вона була лідером. Вона стояла над усіма нами, навіть якщо сама цього не хотіла. І її слово мало вагу. Визнати перед нею наші стосунки означало відкритися перед усім ковеном. А ковен — це завжди більше, ніж просто група. Це сім’я. А сім’ї часом найважче приймати правду.

Еліна підняла очі, і в її погляді було щось відчайдушно-чесне, щось, що я бачив лише в тих, хто готовий до правди, навіть якщо вона ранить. Вона дивилася так, ніби вже зробила вибір, і я зрозумів: відступати я не маю права. Я перервав її монолог поцілунком. Це був мій спосіб сказати, що я готовий до всього, що могло статися.

Я нахилився, тому що вона була трохи нижча за мене, і занурився в поцілунок, намагаючись передати всі свої почуття, всю силу, яку накопичив у собі. І вона відповіла мені з тією ж пристрастю. Ніби в цю мить ми обоє відкинули весь світ і залишили тільки себе.

— Кожного разу, як ти будеш сумніватися, я готовий доводити тобі свої почуття, — посміхнувся я, відриваючись від її вуст.

— Тоді треба частіше так робити, — сміючись, відповіла вона, її очі сяяли від радості, від тепла, яке було чистим, як світло світанку.

— Але ти маєш рацію, — я обійняв її міцніше, ніби боявся втратити. — Ми повинні розповісти. Для початку сестрі, а потім іншим. Якщо вона нас не вб'є, звичайно.

— А ворогів у мене все більше, — промовила Еліна з посмішкою, але її слова мали у собі іронію. — Одним більше, одним менше — яка різниця?

Я знову посміхнувся. Вона завжди знала, як відвернути мої думки від важкого. З нею було простіше дихати. І в той момент я зрозумів, що з нею все буде добре, що навіть якщо нас чекають труднощі, разом ми впораємось. Я був готовий до цього. Бо з нею я був справжній.

За вікном сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо у відтінки багряного й золотого. Цей день змінював усе — наші стосунки, нашу довіру до Спайка, саму суть того, що ми знали про світ. Але я вперше за довгий час відчув: попереду у мене є хтось, заради кого я готовий пройти крізь темряву.