Глава 14

Одразу після розмови в кабінеті ректора Мартінеза, я зібрала увесь ковен, аби ми могли поговорити. Не одразу, та нам з Пітером вдалося озвучити всім те, що сталося. І тепер ми очікували пояснень від Спайка. Звичайно, ніхто не вірив, що хлопець може бути якось причетний до всього цього. Ми би відчули це, адже ковен - це не просто друзі. Ми ніби одна родина, і ніхто навіть не сумнівався в хлопці. Проте він щось точно приховував.                                                                                                                    

Найгірше зараз було Пітеру та Пашці, адже вони були його найкращими друзями. І я впевнена, що хлопці від нього точно нічого такого не приховували. А от він ніколи не розповідав про себе. Мені навіть здається, що Спайк - це не справжнє ім'я. Однак хлопець мовчав, і це вже відверто починало дратувати.                                                                                                                                                           

- Так і будемо сидіти? - врешті сказала Еліна. - Чи ти нам нарешті поясниш, що це взагалі за фігня? Як там опинився твій родовий перстень?                                                                                                           

- Його ж ніхто крім тебе не міг взяти, - додав брат.                                                                                        

- Міг мій батько, - подав голос Спайк.                                                                                                             

- Так може ти нарешті посвятиш нас в таємницю своєї родини? - не витримав Пашка. - Ти розповідав, що там все досить просто. А тут така могутня річ. Навряд чи в тебе просто сім'я, так що хотілось би подробиць.                                                                                                                                                       

- Добре, - видихнув хлопець. - Почнемо з того, що мене звуть не Спайк. Моє справжнє ім'я Ентоні Мартінез.                                                                                                                                                             

На якусь мить запанувала тиша, і я не одразу зрозуміла, чому всі так здивовано завмерли. А потім до мене дійшло. Досить знайоме прізвище, таке ж саме як і в нашого ректора. Невже вони родичі? Ну нічого собі.                                                                                                                                                        

- Тобто ти і ректор... - почала я.                                                                                                                      

- Він мій батько, - сказав Спайк. - Але я не хотів якогось особливого ставлення. До того ж, він майже не приймав участі в моєму житті. Після смерті матері моїм вихованням займалася бабуся, тому ми не надто близькі. А цей перстень... - здається, хлопець збирався з силами. - Він дістався мені через те, що я отримав... Отримав...                                                                                                                                      

- Ти договорювати будеш? - сказала Еліна.                                                                                                     

- Я отримав родинне місце в Раді, - врешті сказав Спайк. - Через те, що батько став ректором Школи Відьом, він і так там був. А з представників моєї родини залишився лише я,виходу не було. І цей перстень був завжди в мене, однак кілька місяців тому я його загубив, - хлопець був сумним. - Однак я не маю ніякого відношення до Чорного Чаклуна немаю. Я ненавиджу його не менше за вас. Тому прошу, повірте мені.                                                                                                                                          

Знову запанувала тиша, адже кожен намагався усвідомити цю інформацію. Тобто він не просто представник давнього могутнього роду та син ректора, а ще й має місце в Раді Відьом. І все це він приховував від інших. Я подивилася на Пашу та Пітера. Їм зараз особливо було важко, адже це їх найкращий друг, і він нічого їм не сказав. Спайк ж не зводив погляду з підлоги, адже йому було соромно.                                                                                                                                                            

- Ніхто з нас не вважає тебе зрадником, - врешті сказала я. - Ми всі віримо тобі. Але те, що ти стільки всього приховував...                                                                                                                                          

- Так, тепер буде важко всім довести, - Ліла несміливо посміхнулась. - Друже, тебе ненавидітиме вся Школа.                                                                                                                                                             

- Я на це заслуговую, - тепер хлопець уважно дивився на двох своїх найкращих друзів. - Але мені головне, що ви зі мною.                                                                                                                                     

І ми всі прекрасно розуміли до кого він звертається. Ні, Спайку потрібна наша підтримка, однак він очікував слова своїх найкращих друзів.                                                                                                          

- Я тобі вірю, але дай мені час, - сказав Пашка. - Це все не так просто прийняти. Ти стільки років нас обманював...                                                                                                                                                    

І брат просто розвернувся та пішов геть. Поступово всі починали розходитися, і залишилися тільки я, Спайк та Пітер, адже нам скоро потрібно вирушати в дорогу. Пітер не зводив погляду зі свого найкращого друга.