Глава 13

Я вже збиралася лягати спати, коли мені повідомили, що я терміново маю з'явитися в ректора. І це мене неабияк налякало, адже якщо мене кличуть в цей час, значить щось сталося. І Кімі та Еліна поділяли моє хвилювання. Я бачила, що подруга швидко сіла на ліжку, уважно дивлячись на мене. Невже небезпека?                                                                                                                                            

- МурррАська, я піду з тобою, - сказав Васька, підходячи ближче. - Не подобається мені це все, ще й вночі. Ррраптом щось станеться?                                                                                                                     

- Може і нам краще піти? - сказала Еліна. - Твій кіт має рацію, це може бути небезпечно. Та й краще всьому ковену бути разом.                                                                                                                                

- Ні, тоді покликали би нас всіх, - але кота я все ж взяла на руки. - Ви залишайтесь тут, якщо щось, то я покличу.                                                                                                                                                              

Я намагалася посміхнутися їм, однак обидві дівчини були схвильовані. І я відчувала їх емоції. Анна розповідала мені, що в мене таке буде через те, що я їх лідер. Тут же мене пронизло усвідомлення, що вони хвилюються за мене. Це було зрозуміло по їх погляду. Навіть Еліна боялася. Це так дивно, адже ми були не в найкращих стосунках. Проте тепер все змінилося. Ми були ніби однією сім'є. І це багато значило для мене.                                                                                                                                           

- Все буде добре, - сказала я.                                                                                                                          

Ми з Ваською вислизнули з кімнати, доки дівчата не вирішили зупинити мене. Навіть не думала, що саме тут зможу знайти настільки близьких друзів. Дивно, але мій Провідник зараз мовчав, розмахуючи хвостом. Він ніби відчував, що тут щось не так, і на нас чекає дещо погане. І чим ближче я підходила до кабінету ректора, тим сильніше хвилювання було в мене. Тому я не одразу наважувалася увійти, та все ж зробила це.                                                                                                                                             

Тут був сам ректор, Містер Аластар, Міс Гранада та Пітер. І от саме присутність останнього мене неабияк здивувала.                                                                                                                                           

- Ася, вибач, ми тебе розбудили, - почам ректор Мартінез. - Але справа дуже важлива. Присідай, - він жестом вказав на крісло.                                                                                                                                  

З якимось острахом я таки зробила це. Пітер виглядав розбитим, а на ректора взагалі страшно було дивитись. Щось сталося з моєю мамою? Ні, тоді би покликали і Пашку. Значить тут щось інше, і це стосується нас. Дивно.                                                                                                                                     

- Що сталося? - не втрималася я.                                                                                                                    

- Ми покликали тебе, адже ти лідер ковену. І це стосується саме вас, - він перевів погляд з мене на Пітера. - Справа в тому, що я попросив Пітера перевірити місце, де часто був Чорний Чаклун. Як ти знаєш, хлопець володіє досить могутнім даром бачити те, що приховане. І йому таки вдалося дещо знайти.                                                                                                                                                              

Так, я знала про цей дар, хоча відомо стало досить не давно. Як виявилося, це потрібно приховувати, однак в ковені не буває секретів. Ректор простягнув мені якусь річ, завернуту в хустку. Я ж розуміла, що краще не чіпати її руками, адже вона могла належати Чорному Чаклуну. Розвернувши її, я побачила перстень.                                                                                                                                                             

- І що це означає? - не зрозуміла я.                                                                                                                  

- Це пррросто перррстень, - фиркнув кіт. - До чого тут Аська?                                                                       

- А до того, що він явно має магічні властивості. Це родовий артефакт, який неможливо забрати у власника, - сумно пояснив Пітер. - І належить він тому, кого ми добре знаємо.                                         

- Саме тому ти тут, - продовжив ректор. - Адже це стосується твого ковена.                                              

Я ще раз оглянула річ. На вигляд цілком звичайна, однак я відчувала якусь певну силу в ній. Та мене зараз лякало не це.                                                                                                                                           

- Кому він належить? - перепитала я.                                                                                                               

- Спайку, - спокійно відповів Пітер...