Пітер

Насправді я не хотів полишати ковен та Школу Відьом, нехай навіть на один день. Після того, як в мене з'явилася мітка, то я відчував якийсь особливий зв'язок з іншими. Особливо з Асьою. Мене до неї неймовірно тягнуло, і я намагався це все списати на те, що вона просто лідер мого ковену. Однак тут зовсім інше. Я хотів бачити її посмішку, її вічний оптимізм. Паша нам не раз розповідав про свою сестричку, проте я і уявити не міг, що вона настільки неймовірна. А наскільки вона прекрасна.                                                                                                                                                       

Так, треба прогнати ці думки, адже саме за них друг відірве мені голову. Та й зараз я маю більш важливі справи. Ректор довірив мені перевірити одне місце, де досить часто бачили Чорного Чаклуна. Ніби там можуть бути якісь сліди. Звичайно, воїни Ради вже все обшукали, проте він прекрасно знав, що в мене є особливий талант. З самого дитинства я міг бачити те, що навіть простим відьмам було не доступно. Цей талант дістався мені ще від дідуся, і був досить рідкісним навіть в нашому світі.                                                                                                                                   

- Довго ще? - я почув голос Майї. 

Цю дівчину назначили мені в супровід, адже вона була одним з найкращих воїнів і могла допомогти, якщо знову станеться напад. Хоча я ненавидів, коли мені заважають, а вона просто не вміла мовчати. Я лише подивився на неї, намагаючись поглядом пояснити, що краще їй мовчати. Дівчина лише закотила очі.                                                                                                                                          

Не дивлячись на її вік, адже Маїй було всього двадцять п'ять років, вона справді була майстром своєї справи. А от зовнішність... Ну так, дуже гарна. Довге чорне волосся, що зараз зібрано в хвіст. Високий зріст, ідеальна фігура та яскраво-зелені очі. Вона вміло користувалася своєю зовнішністю, однак на мене не діють її чари. Перед очима завжди стоїть образ зі світлим волоссям та такими прекрасними очима.                                                                                                                                         

- Ти і так тут нічого не знайдеш, - продовжила дівчина. 

- Ти можеш помовчати? - не витримав я. - Серйозно, я так точно нічого не зможу зробити, адже ти мене дратуєш.                                                                                                                                                  

- Ще замалий зі мною так говорити, - фиркнула вона. 

Але я вже не чув її, адже мою увагу притягнула одна річ. Вона була замаскована, тому так просто навіть не помітити. До того ж особливі чари приховували її від інших. Обережно перевіривши на наявність проклять, я потягнувся до неї. Майя за мною застигнула на місці. Але коли я побачив, що це, то відчайдушно захотілося втекти.                                                                                                      

Це був перстень, до того ж досить цінний. Він був лише в одному варіанті, адже це фамільна реліквія. І занадто добре я знав, кому він належить, адже раніше чи не кожного дня бачив його. Що ж, чудово...