Еліна

Насправді, я була не проти залишитися в Школі на ці канікули. Хоч і мала бажання відпочити, але була й інша сторона — магія. Нам потрібно більше дізнатися про нашу ковенну силу, адже одного разу це може врятувати нам життя.

Саме тому я намагалася проводити якомога більше часу на тренуваннях. Години, проведені на полігоні, допомагали відволіктися від думок, які так наполегливо гнітили мене. Кожен удар, кожен кидок енергії, кожне закляття — усе це давало відчуття контролю, якого так бракувало в інші миті.

Часто я залишалася після занять сама, повторюючи рухи, поки тіло не починало боліти, а долоні не вкривалися потом. Мені здавалося, що якщо я стану сильнішою, то зможу не думати про те, чого насправді не хочу усвідомлювати.

Але що більше я намагалася втекти, то частіше ловила себе на думках про Пашу. Його погляд, слова, усмішка, навіть сама його присутність поруч була настільки виразною, що я почала лякатися самої себе. Де поділася та рішуча Еліна, яка завжди знала, куди йде і чого прагне? Яка не дозволяла собі зупинятися чи сумніватися?

Тепер я ніби перетворювалася на когось іншого. Ліла сказала б, що я закохалася. Але хіба це схоже на любов? У мене вже були стосунки, ще тоді, коли ми були зовсім дітьми, але то була гра, дурні поцілунки за рогом і таємниці, які забувалися вже через тиждень. А тепер… тепер усе відчувалося справжнім, глибоким, небезпечним.

Я не хотіла цього визнавати. Я мала мету, мала шлях, і нічого не повинно було мене відволікати. І все ж таки, щоразу, коли бачила Пашу, в мені щось ламалося. Я відчувала, що він стає частиною мене, і це лякало більше, ніж будь-який ворог чи темна магія.

Одного вечора, після виснажливого тренування, коли я ледве трималася на ногах, деякі хлопці з групи дістали пляшку алкоголю. Вони сміялися, підбурювали мене приєднатися, мовляв, відпочити іноді не завадить. І я погодилася.

Спершу ковток був гірким, але згодом тепло розлилося по жилах, наче я нарешті могла дихати вільніше. Рідкісна розвага в стінах Школи Відьом, де завжди панувала дисципліна, правила і постійні тренування. Я навіть не помітила, як швидко келихи спорожніли, а сміх став занадто гучним.

Голова паморочилася, світ здавався легшим, майже прозорим. І саме тоді думки про Пашу заполонили мене остаточно. Я більше не могла стримувати те, що мучило мене зсередини. Алкоголь розмив усі межі, і я знала, що якщо не піду до нього зараз, то просто зійду з розуму від цього тягаря.

Не думаючи про наслідки, я рушила до його кімнати. Коридори здавалися довшими, ніж зазвичай, а кожен крок луною віддавався в голові. Я постукала, але не чекаючи відповіді, відчинила двері й зайшла.

— Еліно? — його голос був наповнений щирим здивуванням. Він стояв біля столу, тримаючи в руках книгу, і його очі розширилися, коли він побачив мене. — Що ти тут робиш?

— А що, вже не можна в гості зайти? — я пройшла повз нього, навіть трохи штовхнувши плечем, і сперлася на край столу. — Де твої сусіди?

— Спайк зайнятий до ранку, а Пітер поїхав, — він тихо зачинив двері, продовжуючи дивитися на мене так, ніби я була примарою. — Навіщо ти прийшла?

— Поговорити, — відповіла я, відкинувшись назад і схрестивши руки. — Як у тебе справи з Кімі? У вас все добре?

Його погляд на мить потемнів. Мені здалося, що я зачепила щось дуже особисте. Він мовчав занадто довго, аж доки я вже не пошкодувала про своє питання. Нарешті він сказав твердо.

— Між нами нічого немає, - Паша не зводив з мене очей.

Я скривилася, відвернувшись убік, намагаючись приховати, як серце зробило різкий удар. Це було важливо почути. Але я не вірила його словам.

— Та невже? — я пирхнула, намагаючись виглядати байдужою. — Всі в школі вже давно знають, що ви разом. Може, тільки твоя сестра вірить у твої байки.

— Ти справді так думаєш? — його голос став тихішим, і він підійшов ближче.

Я відчула, як хвиля злості й відчаю накрила мене. Алкоголь розв’язав язик, і я вже не могла зупинитися. Краще було би піти до себе, та я не могла змусити.

— Я не розумію тебе, Паша, — слова вилітали самі, гострі й гарячі. — Ти ніби граєш зі мною. З одного боку, кажеш, що в тебе нічого немає з Кімі, з іншого — поводишся так, ніби я для тебе щось значу. Твої слова змушують мене вірити, що я тобі небайдужа, але все це виглядає неправильно! Це все мене зводить з розуму, -  ковтнула повітря, намагаючись зібратися. Голос зривався, руки тремтіли. — Я зовсім себе не впізнаю… — тихо додала я. — Ти щось робиш зі мною, і я не можу це зупинити.

Мовчання впало важким тягарем. Я вже відчувала, як сором починає душити мене, як щоки палають. У голові промайнуло: «Яка ж дурепа. Зайшла сюди, наговорила дурниць… завтра зненавиджу себе за це».

— Забудь, — вирвалася з мене різко. — Це все алкоголь. Я просто не знаю, що роблю. Пробач. Удачі тобі з Кімі.

Я зробила крок до дверей, але раптом сильна рука схопила мене й потягнула назад. Я зіткнулася з його очима, і в них було стільки рішучості, що я не встигла навіть подумати. Його губи торкнулися моїх.

Поцілунок був ніжним, але водночас у ньому відчувалася сила, пристрасть, бажання, яке він так довго стримував. Я закрила очі й на мить відпустила все: страх, сумніви, думки. Було тільки це відчуття — тепле, пекуче, справжнє. Моє серце пропустило кілька ударів, а дихання перехопило. Через хвилину, що здалася вічністю, він відступив, ще важко дихаючи.

— Між мною й Кімі нічого немає, — повторив він, вдивляючись у мене так, ніби намагався вирізьбити мою відповідь у пам’яті. — Ми припинили все. Я не міг її більше обманювати, бо всі мої думки були про тебе. Еліно, можливо, ми й не стали справжніми друзями… але я, здається, закохався в тебе.

Його слова розчинили повітря між нами. Я завмерла, не знаючи, що відповісти. Це були зізнання, яких я боялася й водночас жадала почути. Я знала: після цього вже не буде дороги назад.