Глава 12

Якось так швидко пролетів час, і вже наближалося завершення першого семестру. За цей час на нас було здійснено кілька невеликих нападів, які ми успішно відбували. Проте жодного разу ще не використали ковенну магію. Насправді ми лише вчилися, тому це й не дивно. Однак таке відчуття, ніби від нас всі чогось очікують.                                                                                                                              

Але почалися канікули, проте цього разу ніхто з нас нікуди не поїхав. Лише Пітер мав вибратися ненадовго, адже мав певні справи. Я ж тренувалася якомога більше, адже одного дня я маю повести ковен за собою проти Чорного Чаклуна. І від цього мені досі ставало страшно. Анна намагалася зробити з мене лідера, однак в неї виходило не дуже добре. І справа не в викладацьких навичках моєї бабусі, а так би мовити в початковому матеріалі. Ну що поробити, якщо я зовсім не така, як всі очікують.                                                                                                                                                              

Канікули ж протікали досить нудно. Тренування, розмови з подругою та настанови від Васьки. Останнім часом мій Провідник досить сильно змінився. Став більш серйозним. І це мене неабияк дивувало. А ще він якось дивно ставився до Анни чи мого брата, а про маму згадував лише з якимось сумом в голосі. Це мене досить дивувало, однак врешті решт це ж кіт, що вміє говорити. Тому я можу не знати всього про нього.                                                                                                                                                             

А зараз в нас якраз було тренування, і я вирішила посидіти та спостерігати за всім. Принаймні моя магія зараз не була потрібна. Я ще досі не могла запам'ятати в кого яка функція в нашому ковені. Я лідер, Еліна моя права рука. Пітер, Паша, Спайк, Дрейк та Артур - воїни, Ліла та Макс - ударна магічна сила, а Кімі, Вано та Георгі можуть виконувати різні функції. Наприклад, подруга може пов'язувати нашу магію.                                                                                                                                                          

Я опустила голову на руки, якими сперлася на коліна, та дивилась на все. За мить до мене підсів Артур. Останнім часом ми почали спілкуватися, однак саме його я майже не знала. Він був мовчазним та спілкувався в основному з Дрейком.                                                                                                            

- Бачу, ти сьогодні на лаві запасних, - врешті сказав він.                                                                                

- Хочу трохи відпочити, - просто відповіла я. - Магія набагато складніша, ніж мені здавалося раніше. А тим паче така.                                                                                                                                                    

Інші мене так не розуміли, адже всі вони знали з дитинства про свій дар. Хіба що брат колись був на моєму місці, однак він вже давно до всього звик. А от я досі дивувалася деяким речам. І це важко було пояснити.                                                                                                                                                             

- Повір, я тебе розумію, - посміхнувся Артур. - Я ж так само як і ти не знав про світ відьом. Мені нікому було пояснити.                                                                                                                                                   

- А твої рідні? - не втрималась я.                                                                                                                      

На якусь мить між нами запанувала тиша. Я повернулась до хлопця і побачила, що він про щось роздумує. Здавалося, я порушила неприємну для нього тему.                                                                       

- Все нормально, якщо ти не хочеш про це говорити... - почала я.                                                              

- Та ні, ти ж лідер мого ковену, між нами немає бути секретів, - тяжко видихнув хлопець. - Я не знаю своїх батьків. Ріс в дитячому будинку, звідки втік в п'ятнадцять років. Жив де прийдеться, а потім мене знайшов один чаклун. Він відчув магію в моїй крові, - я навіть затамувала подих. - Так я дізнався, що маю дар. І знайшов собі дім. Ці люди прийняли мене в свою родину, хоча я приніс їм немало проблем. Тому, повір Ася, я знаю як це, коли довгий час живеш в якійсь невідомості. Ніби чогось в твоєму житті не вистачає.                                                                                                                                                        

- Так ти не знаєш своїх батьків? - прошепотіла я.                                                                                         

- Ні, моя мати віддала мене. Ми знайшли деяку інформацію, та ця жінка навіть не бажає мене побачити, - Артур сумно посміхнувся. - А от про батька взагалі нічого не відомо. Я тебе напевно зараз засмутив?                                                                                                                                                            

- Та ні, мені цікаво було дізнатися більше про тебе, - посміхнулась я. - Мені завжди здавалося, що ти не дуже то й хочеш спілкуватися з іншими. Такий собі зверхній сноб.                                                         

- Всі часто приймають мою недовіру до інших за щось інше, - розсміявся хлопець. - Не завжди вір першим враженням, Асю.                                                                                                                                 

На цих словах хлопця покликав Дрейк, аби той потренувався з ним, а я ж залишилася одна,  роздумуючи над його словами. А може він має рацію?