Еліна

Анна мене справді здивувала. Тепер ми повинні більше часу проводити з Аською. І хоча я розуміла, чому вона хоче цього, щось мене все ж зупиняло. Напевно, це те, що ми з Аською занадто різні. І не лише через те, що вона лідер ковену, а й тому, що наші погляди на життя і світ в цілому відрізняються.

І, чесно кажучи, до своєї кімнати йти зовсім не хотілося, а на тренування — тим більше. Знаючи, що там завжди хтось є, я навіть уявляла, як мої подруги почнуть мене дратувати своїми розмовами. Вони завжди обговорювали дрібниці, які для мене були такими нудними — хто з ким гуляв, хто на кого подивився, хто що сказав. Мені хотілося чогось більшого, ніж порожні балачки.

Ні, я не готова була їх слухати. Залишалася ще Ліла, але між нами все ще була напруга, і ми не відновили наших стосунків. Те, що сталося між нами, залишило невидимий, але відчутний шрам. Ми ніби знову і знову поверталися до тієї розмови, хоча й мовчки. Сестра дивилася на мене — і я бачила в її очах питання, на яке не мала відповіді. Тому я просто вирушила на вулицю, вирішивши прогулятися і трохи відключитися від усіх цих турбот.

Я присіла на сходи біля входу і важко видихнула. Стільки всього сталося останнім часом. І ця мітка… Коли я доторкалася до неї, мені здавалося, що в ній ховається щось більше, ніж просто символ належності. Вона пульсувала в такт моєму серцю, нагадуючи, що тепер я частина чогось більшого, і втекти вже не можна.

Мені хотілося просто навчатися на бойовому факультеті, битися і одного дня почати боротися проти зла. Я завжди мріяла про це. Але я не планувала все це робити так швидко. І вже тим більше — в складі ковену. Це слово досі звучало для мене дивно. Я наче взяла на себе обов’язки, до яких була не готова.

І ще Паша…

Я не могла зрозуміти, чому цей хлопець так сильно мене тягне до себе. Я ж не одна така — на нього дивилися багато дівчат. Він був харизматичний, сильний, його поважали. Але справа була не в цьому. Мене притягував не його статус, не його ім’я й не вміння триматися. Це було щось інше. Глибше. Небезпечніше.

Я хоч і намагалася себе переконати, що це просто порив, випадкова іскра, але я все частіше хотіла бачити його, чути його голос, бути поруч. І все ж, він мав дівчину. Це мене зупиняло, змушувало щоразу відступати.

— Не очікував тебе тут зустріти, — почувся його голос.

Звісно, варто лише подумати про нього, і він з’являється. Я обернулася і побачила Пашу, який присів поруч, уважно розглядаючи мене. Його погляд був занадто пильним, і це почало мене дратувати. Як завжди. Чому йому обов’язково бути таким?

— Я просто прогулююсь, — відповіла я, намагаючись виглядати спокійно. — А тобі краще побути зі своєю дівчиною. Це принесе більше користі.

— В мене немає дівчини, — сказав Паша, не знімаючи з мене погляду.

— Ти можеш розповідати байки, але вся школа вже давно знає про твої стосунки, — я розсміялась, хоча всередині відчувала, як щось стискається. — Хіба що твоя сестра досі щиро вірить тобі.

— Цікаво, а Кімі в курсі? — Паша на мить замовк і, здавалося, почав обмірковувати мої слова.

І ось тоді я відчула це. Між нами була якась хімія, яка мене тягнула до нього. Я не могла цього пояснити, але я відчувала, як сильно він мене притягує. Його присутність була занадто відчутною, ніби він створював навколо себе поле, в якому все стає інакшим. Водночас я намагалася відштовхнути це почуття, бо знала, що він уже у стосунках.

— Еліно, все зовсім не так, — продовжував Паша, намагаючись виправдатися.

— Мені байдуже, — я потиснула плечима. — Ти не повинен виправдовуватися переді мною. Твоє життя — роби, що хочеш.

— Але ж це не так, — він усміхнувся, і я відчула, як його погляд став ще більш проникливим.

У його очах було щось, що змушувало мене забути всі свої слова, всі заперечення. Я намагалася відвести погляд, але він не дозволяв — наче тримав мене не руками, а очима.

І раптом він притягнув мене до себе. Його рух був несподіваний, але впевнений. Я опинилася в його обіймах, і моє серце пропустило кілька ударів. Він був так близько, що я забула, як дихати. В повітрі пахло його парфумом і чимось теплим, рідним. Я відчувала тепло його рук, і це було небезпечно.

Я не могла вирватися — переді мною один з найкращих студентів бойового факультету, і все це тільки ускладнювало ситуацію. Мені хотілося крикнути, відштовхнути його, але щось всередині зрадницьки мовчало.

— Ти можеш говорити, що хочеш, — прошепотів він, його голос був майже непомітним, але таким проникливим, що я відчула мурашки по шкірі. — Проте мова твого тіла говорить зовсім інше.

— Відпусти мене, — тихо сказала я, відчуваючи, як мій розум намагається зберегти спокій. — Ти не маєш права чіпати мене, я не давала тобі такого дозволу.

— Тоді я зачекаю, — посміхнувся Паша, і його хватка стала трохи слабшою.

Він дійсно послабив обійми, і мені вдалося відштовхнути його та піднятися. Я різко розвернулася й пішла швидким кроком, намагаючись не дати йому побачити, як сильно мене трясе. Серце билося так швидко, що я чула його у вухах.

Цей хлопець був справжнім нахабою! Але водночас у мені вирувала зовсім інша емоція, яку я боялася визнати. Його слова ще звучали в моїй голові, і я ненавиділа те, що частина мене хотіла, щоб він не відпускав.

Ну що ж, він ніколи цього не дочекається... Я не дозволю йому так поводитись, і навіть якщо мене щось тягне до нього, я не дозволю своїм почуттям взяти верх. Краще я сховаю їх так глибоко, що ніхто ніколи не знайде.

Але десь у глибині душі я вже знала: це не кінець. Це тільки початок небезпечної гри, у якій ми обоє будемо робити вигляд, що контролюємо ситуацію.