Мені сподобалося проводити час з Асьою. Хоча ми майже не говорили, та й взагалі просто сиділи, але в цей момент нам просто це було й не потрібно. Ця дівчина викликала в мені якісь дивні емоції. Хоча це може лише через те, що вона лідер мого ковену. Я ж намагався собі пояснити моє бажання піклуватися про дівчину саме цим, або проханням її старшого брата. Але я не впевнений, що це саме так.
Саме в такому настрої я і повернувся до своєї кімнати. Спайка знову не було. Скоріше за все він вирішив трохи потренуватися. Взагалі дивно, що за стільки часу нашої дружби ми досі майже нічого не знаємо про нього. Однак це був один із тих людей, кому я можу по-справжньому довіритися. І цього не здатне ніщо змінити.
- І де ти був? - запитав Паша, не піднімаючи погляду зі свого альбому.
- Гуляв, - відмахнувся я. - А коли ти вже встиг повернутися? Здається ти збирався провести час сам знаєш де.
- Не розумію, що ти маєш на увазі, - спокійно відповів хлопець, щось малюючи. - Я тобі вже скільки раз говорив, ти уявляєш те, чого зовсім немає.
- Ну так, вдамо, що я повірив, - я впав на своє ліжко. - Що малюєш? Чий портрет цього разу? Я можу вгадати.
- Перестань, - відмахнувся хлопець.
Я різко встав та потягнувся до його альбому. Мені пощастило, що реакція Паші не спрацювала зараз досить швидко, і мені вдалося витягнути в нього портрет. І я досить легко впізнав очі, що дивилися на мене з портрета. І це точно не та дівчина, з якою він зараз намагався будувати щось, адже на малюнку була зображена Еліна...