Глава 10

Я втомилася читати ці всі книги, і як би не було мені не приємно це визнавати, але Васька мав рацію - мені потрібно трохи відпочити. Тому я вирішила прогулятися до краю острова. Хоча це було досить ризиково, адже зараз небезпека від Чорного Чаклуна може чекати на кожному кроці. І я навіть не знаю, чи нічого зі мною не станеться.                                                                                                                         

Хоча Анна мені розповідала, що я маю певний ментальний зв'язок з ковеном, і у випадку небезпеки вони відчують це і прийдуть на допомогу. Ну що ж, сподіваюся це не допоможе. Тим паче ректор захистив кордони нашої Школи, і тепер це одне з найбезпечніших міст, адже саме тут навчаються сильніші відьми з усього світу.                                                                                                                        

Ваську я вирішила залишити вдома, хоча він і протестував. Ще би, мій Провідник завжди хвилювався за мене. Однак я пообіцяла, що буду неподалік, адже йому не треба знати правду. Поки він нічого не запідозрив, я вислизнула з кімнати. Кімі знову десь пропадала, а от в Еліни були тренування. Вже навіть почали спускатися сутінки, тому потрібно буде встигнути повернутися до того, як стане дуже пізно. Я обережно вийшла зі Школи, і на щастя мене ніхто не помітив. Залишилося ще зовсім трохи і я буду вільна.                                                                                                                                                        

- Кудись зібралася?                                                                                                                                           

Обернувшись, я побачила Пітера, що уважно спостерігав зі мною. І от треба ж було йому опинитися тут саме в такий момент. Ну за що зі мною вічно таке стається? Я би могла з гордим виглядом проігнорувати його та піти, але він друг мого брата.                                                                                       

- Хочу прогулятися, - сказала я.                                                                                                                       

- І далеко? - запитав він з посмішкою. - Бо мені здається, що це просто не найкраща ідея. Тим паче в такий час.                                                                                                                                                           

- Я це знаю, - я закотила очі. - Я хочу просто пройтися десь за межами школи, і все. Я ж не збираюся свідомо шукати небезпек.                                                                                                                                

- Але вони самі тебе весь час знаходять, - Пітер підійшов ближче до мене. - І куди ми з тобою збираємося йти?                                                                                                                                                 

На мить я навіть не знала, що сказати. Я не була впевнена, що правильно почула. Взагалі мені дуже хотілося побути одною, але Пітер тепер точно не відпустить мене одну. Чомусь він, на правах друга мого старшого брата, вирішив мене захищати. І це перейшло в якусь маніакальну ідею, що я в постійній небезпеці. Але з іншого боку він зараз має рацію. Чорний Чаклун набирає могутність, тому краще я погоджуся.                                                                                                                                             

- Хоча прогулятися до краю території Школи, - визнала я. - Хочеш, пішли зі мною.                                    

- Добре, йдемо, - посміхнувся Пітер.                                                                                                                 

Ми прямували до того місця в абсолютній тиші. І якби це був хтось інший, то може я би здивувалася. Але Пітер завжди був досить мовчазним. З усього ковену саме він був для мене найбільшою загадкою. Навіть не Артур, з яким я майже не знайома. І не Спайк, якого я, на відміну від інших, хоч трохи розуміла.                                                                                                                                                             

Згодом ми прийшли на місце, і я знайшла місце, аби присісти. Мені не хотілося розмовляти чи ще щось, а просто в тиші посидіти, а хлопець мене в цьому підтримав. Він був поруч, проте не ліз в особистий простір. І я не думала, що колись це скажу, але мені було комфортно з Пітером. Просто відчувати його присутність. Якусь мить я навіть його розглядала, доки він не бачив. Маю визнати, що хлопець і справді дуже гарний. А ці очі.                                                                                                          

Він такий милий, що я би ніколи не сказала, що ця людина знає стільки способів когось вбити чи поранити. Тому треба собі запам'ятати, що саме його мені краще не злити. Хоча він ж частина мого ковену, а значить йому я можу довіряти...